Щастя. Хіба ні?

Що таке щастя? Де воно? В чому?

Відповіді на ці питання шукаю вже давно, придивляюся пильно навкруги, а раптом у червоних маках серед пшеничних дозрілих колосків і заховалося те щастя? Раптом то воно само криється за теплою маминою посмішкою, повною любові? Хтозна… А віддзеркалення сонячного промінчика у ранковій крапельці роси посеред жаркого літа на зеленій травиці – невже це не є щастям? Адже новий день – це завжди нове щастя і нова радість. І навіть не важливо, що іноді поганого буває набагато більше, аніж хорошого. Адже ти живеш, і це найголовніше! І твоє життя, просто твоя присутність у цьому світі для когось вже є щастям.

За швидкоплинністю часу ми перестали помічати прекрасне, а за проблемами – радість життя. Весь час кудись поспішаємо. Вирішуємо важливі питання. Кажуть, проблеми загартовують людину. Не правда. Вони роблять її лише зневіреною. Вважаємо, що все ще попереду, часу багато і можливо встигнути та зробити все, але, зупинившись, розуміємо, що життя на місці не стоїть. Помічаємо зміни у собі: у характері, зовнішності, поглядах, з`являються нові звички; бачимо зміни у всьому іншому, що нас оточує і ті мрії, ті бажання, до яких колись прагнула душа, вже не хвилюють. Говоримо, що змінюється все, заспокоюючи себе цим. Озираємося назад і розуміємо, що на пройденому шляху є втрати того, що було колись дорогим, без чого життя втрачає сенс і перетворюється на буття, втрат, які не поверне ніхто і навіть майбутнє не зможе їх відшкодувати.

Дехто просто не розуміє, що таке щастя. Шукає його у грошах, статках і навіть не задумується, що щастя зовсім не у матеріальних цінностях, що воно може бути у маленькій квіточці, мерехтливих нічних зірках, бо живе воно серед струнких беріз і могутніх дубів, у теплій, зігрітій батьком і матір`ю, хаті, яка збудована власними турботливими руками дідуся чи у зібраній всієї родини вкупі за вечірнім столом. Щастя – це свято душі. Невже для вас не буде святом душі впевненість у тому, що ви комусь потрібні, що на вас чекають, що ви маєте те, що є не у кожного – велика родина.

Шукаючи своє щастя, до чогось прагнемо, втрачаємо те, що мали, йдучи до однієї цілі, жертвуємо іншими, а втративши, раптово починаємо розуміти, що саме втрачене і було шуканим щастям. Хіба ні?..