Сексуальна еволюція

Депутати не поспішають розкривати в українському законодавстві тему сексуальної дискримінації

У вчорашньому номері «Комерсанта» з’явився матеріал, присвячений табуйованій українським законодавством темі сексуальної дискримінації. Йдеться про те, що табу на цю тему все-таки доведеться зняти – цього вимагає Європа у плані дій щодо візової лібералізації, а депутатам ні від більшості, ні від опозиції ой як не хочеться марати своє чесне гетеросексуальне ім’я об «протівний» законопроект №2342.

Законопроект для нашого суспільства, яке чи то на жаль, чи то на щастя невимовно далеко відстало від західного світу в цьому питанні, справді неоднозначний. Щоб зрозуміти це, досить лише прочитати кілька, м’яко кажучи, критичних відгуків на нього – він начебто руйнує підвалини моралі і релігії, нівелює традиційні цінності і сам інститут сім’ї таке інше. І це притому, що відгуки ці писали не якісь окремі агресивно налаштовані гомофоби, а офіційні інституції. З одного боку українці в своїй абсолютній більшості, щоб там хто не казав і не робив, прагнуть жити якщо не в самому ЄС, то так як в ЄС, а сексуальна толерантність в Європі возведена в незаперечний абсолют, і з цим треба рахуватись. З іншого боку – цей абсолют настільки вже абсолютний, що справа часто доходить до абсурду, а у захисті сексуальних меншостей подекуди порушуються права сексуальної більшості, на що ніхто чомусь не звертає уваги. Втім, не нам, з нашою наскрізь прогнилою корупційно-олігархічною системою вчити Європу демократії.

Тож небажання депутатів «педалювати» зазначений законопроект зрозуміти можна. Наприклад, про те, що з його прийняттям поспішати не потрібно, за цікавим збігом обставин сказав з парламентської трибуни, зокрема, і Олег Ляшко, за яким, незважаючи на всі його старання довести протилежне, в українському політикумі навічно закріпився сумнів в «правильній» сексуальній орієнтації.     

В контексті можливого прийняття законопроекту №2342 хотілося б поцікавитись, що ж обіцяли українські політики на цю слизьку тему. В системі «Слово і діло» не так багато обіцянок з цього приводу, але вони є. Так, зокрема, прем’єр Микола Азаров, будучи в Осло, пообіцяв перед занепокоєними західними журналістами, що в Україні ні за яких умов не будуть прийматися нормативні акти, направлені на утиски сексуальних меншин. Менше з тим, що будуть прийматися закони на їх захист Азаров передбачливо не пообіцяв, розраховуючи залишити все як є. Втім, негативне ставлення Миколи Яновича до всіх цих розпусних витребеньок можна оцінити, наприклад, по тому, як він, не особливо переймаючись відсутністю яких би то не було правових підстав, розпорядився прибрати геть з очей секс-шоп на Печерську, котрий собі стояв і нікого не чіпав, муляючи очі хіба якимось затятим моралістам пенсійного віку.      

В свою чергу «Свобода» загалом і кожен її депутат зокрема в своїх виборчих програмах декларували те, чого Азаров пообіцяв не робити – принаймні, передвиборна обіцянка про введення кримінальної відповідальності за пропаганду сексуальних збочень по «канонам» європейської демократії виглядала як явний утиск секс-меншин. Парадоксально, але щось дуже схоже пообіцяли у своїй передвиборчій програмі і «повні антиподи» свободівців – комуністи. Зокрема, в документі зазначалось, що КПУ виступатиме за «заборону пропаганди сексуальної розбещеності». Може між цими партіями насправді більше спільного, ніж видається на перший погляд?

Як кажуть росіяни: любиш кататися, люби і саночки возити. Це до того, що йдучи до Європи нехай і не семимильними, а зовсім таки невеличкими крочками, доведеться поступово інтегровувати в нашу мораль дещо дикі, як для нинішнього українського суспільства, речі. Втім, з точки зору Європи дикими видаються не ці самі речі, а якраз українське суспільство, і з цим теж важко сперечатися. Зрештою, яка різниця, хто сидітиме на тих саночках, які нам треба возити – хлопець і дівчина чи двоє хлопців або двоє дівчат.