«Як на мене, байка — дуже актуальний текст, в якому завжди знаходиться паралель з сучасним світом. Можливо, деякі формулювання здаються незрілими, або та мораль, яку виводить автор, вже застаріла. Але головний зміст байки все одно дуже яскравий і актуальний», — підкреслювала в інтерв’ю у березні художня керівниця «БайкиХАБ» Яніна Зеленська.
Кожен напрям проєкту — розмовні клуби, вистава, відеокомікси — передбачав роботу з байками українських та закордонних авторів різних епох, а також мав на меті поширити використання у побуті української.
«Розмовний клуб — це безпечний простір, де всі вчаться, всі в однакових умовах і людина може не соромитись. Адже, щоб перейти на українську мову, нею треба говорити», — переконана викладачка клубу Наталка Рябчун.
Учасники під її керівництвом допомогли створили методичні матеріали, якими тепер можуть скористатися охочі для проведення подібних освітніх заходів. До першого набору розмовного клубу запросили команду проєкту.
«Було дуже цікаво чути різні думки людей про одну байку. Часто максимально простий і зрозумілий на перший погляд твір під час розбору виявлявся значно глибшим. Це спонукало мене бути прискіпливішим, бо іноді якась дрібничка змінювала увесь зміст», — ділився актор Максим Богаєнко.
Володимир Царьков — один з художників, які працювали над створенням 30 відеокоміксів, — так розповідав про проєкт: «БайкиХАБ» для мене — новий досвід. Раніше я ніколи не стикався з такою чітко спланованою роботою. Якщо робив анімацію, то повністю самостійно: шукав історію, частіше її вигадував, планував роботу. Був сам собі режисер та аніматор. У межах цього проєкту я залучений як художник: відмальовую епізоди, вигадую персонажів та анімую. А ще як актор — прочитав одну байку. Це зовсім різні роботи і підходи. Важко суміщати».
Кульмінаційним етапом все ж можна назвати прем’єру вистави «Русалчин ставок». Ось, що розповідають митці, які її відвідали:
- режисерка Валерія Замай
В українській класиці — Леся Українка, Коцюбинський — завжди було переплетено побутове з міфічним. Тобто це вже було в нас закладено. Нам так зручніше сприймати себе та світ. Побутове потрібне, щоб людина в залі змогла заглиблюватися і побачити себе у цій казковості, міфічності.
Під час вистави я ніби чула, про що розмовляють пташки у лісі. Це була магія: спів, рухи, взаємодії між істотами. Саме істотами, а не персонажами, бо кожен актор дуже швидко перевтілювався. Це теж круте рішення було. Співи, звуки — це магія, я почула голос України.
Пантоміма у «Русалчиного ставу» — це взагалі класно. Актор передає тілом те, про що говориться. Я подивилася по-іншому на мову жесту. Раніше не бачила, щоб це хтось так робив, не окремо, а вплітаючи в сюжет вистави.
Я емоційна людина і можу переживати якусь подію дуже довго. Після вистави я просто відразу пішла, сиділа на набережній і заново щось догравала в голові. Кінця не пам'ятаю. Я десь зависла, напевно разом з жабками, і я там залишилася.
Сприйняла виставу як окремі частини. Якщо порівняти — це величезний ліс, в якому багато птахів та тварин. Еклектика всього і всіх. У мене спектакль розвернувся не в часі, а в просторі. Я бачу цілу картину вистави.
- мистецтвознавець Андрій Корнєв
На мою думку, значною мірою вдалося втілити на сцені синкретизм нашого світу, старовинного, дохристиянського, який залишається важливою часткою нашої культури сьогодні.
Ті, хто робив цю виставу, відчували баланс. Вони не перетворили її на другу «Наталку Полтавку». Якщо я не помиляюсь, є три моменти за весь спектакль, коли звучить народна пісня. І тут з нею обходяться обережно.
В «Русалчиному ставку» я побачив, як абсолютно природно жестова мова вплітається в театральну гру. Взагалі-то це притаманно театру, як виду мистецтва. Бо він починався з жестової мови, пантомімічної мови. Потім пантоміма відділилася в окремий жанр і вийшло таке розмежування в театрі.
На афіші значиться, що спектакль 13+. Але я впевнений, що з 8 років можна сміливо приводити дитину. Тут така лірика, природність, чуттєвість, яка в сучасній дитині в цей час прокидається й активно формується як раз в 7-8 років. Тому було б корисно якраз дитину такого віку залучати до українського театру саме на «Русалчиному ставку».
- директорка Харківського театру для дітей та юнацтва Тетяна Цвіла
В тому вигляді, в якому це застосовано у виставі «Русалчин ставок», традиційна культура актуальна. Не гіпертрофована, інтелігентна, тендітна і ненав’язлива. Впевнена, що це актуально для сьогоднішнього глядача. До того, це актуально і для суспільства в цілому, для держави, і для театру, зокрема.
Вистава надихнула мене повернутись до перечитування байок. Та не лише! Захотілось відновити у пам’яті матеріал та порівняти власні враження з баченням режисерів.
А ще «Русалчин ставок» — це неперевершені акторські роботи, які можна порівняти з дорогим вином, що дає насолоду під час споживання, залишає по собі на деякий час аромат та посмак, а потім — спогади, які не тьмяніють взагалі ніколи, а лише набувають вигаданих відтінків пам’яті.
Культурно-освітній проєкт «БайкиХАБ» реалізували громадська організація «Платформа театральних ініціатив» і Honey Academy за підтримки Харківського театру для дітей та юнацтва й Українського культурного фонду. Завдяки підтримці УКФ всі охочі мають вільний доступ до продуктів. Подивитися відеокомікси за мотивами байок можна у Facebook, Instagram чи YouTube, познайомитися з методичними матеріалами для розмовних клубів — на сайті проєкту.