- «Три лисички» — достатньо короткостроковий проєкт. За чотири місяці команда мала створити виставу. Ще й не просту, а інклюзивну. А цей проєкт ще й з «додатковим навантаженням» — для команди проходили тренінги з інклюзивності. Розкажіть, з чого все почалося для вас?
- Усе почалося з того, що ми з Яною Зеленською зустрілися якось в Ужгороді на «СлободаКульті» і вирішили, що мені обов’язково треба написати для «ПТІ-Центра» п’єсу за мотивами народних казок. Ця ідея захопила, тому що казки — це взагалі мій матеріал, я постійно їх пишу в тій чи іншій формі. А ще тут йшлося не просто про створення п’єси, а й популяризацію фольклору. Коли до цих двох складових додалися інклюзивна спрямованість та інтерактивність вистави, то можна було просто сказати: «Бінго, я це люблю!».
Сама робота складалася з кількох етапів. Коли ми з Яною вигадали, що це буде історія про трьох лисичок-сестричок, я просто почала читати всі казки про лисиць, які тільки можна було знайти. Мені потрібно було зануритися не лише в українські народнi, але й казки інших народів світу.
Потім відбирала з прочитаного ті історії, які мені здалися найцікавішими. Наступним кроком було визначення форми п’єси та пошук сюжетного ходу, яким можна було би об’єднати усі ці історії. А вже після цього сіла писати. Спочатку створювалися усі пісні наших персонажів, бо треба було віддати матеріал нашому композитору Євгену Золотухiну, а вже потім робився текст.
- Як відбувалася подальша робота?
- Перший варіант п’єси містив ще пару історій, яких глядач вистави не побачить. Ми з Яною майже одразу побачили, що текст потрiбно скорочувати. Тепер маю у запасі вже готові інсценівки ще двох народних казок.
Наступним етапом стало внесення у матеріал коректив уже після того, як актори вийшли на сцену. Це абсолютно нормальний процес, це взагалі єдиний можливий у театрі процес роботи драматурга з трупою — коли щось змінюється і коригується просто по ходу дії. Хоча бувають у мене такі історії, коли ти просто віддаєш текст, і все, далі і поняття зеленого не маєш, що з ним і як зробили, але мені цікавіше, коли усе відбувається так, як у проєкті «Три лисички». Тут, до речі, мене попереджали про будь-які зміни і обговорювали найменші деталі, і це приємно дивує і дуже тішить, бо подібний підхід зустрічається не завжди і не всюди.
- «Три лисички» — єдиний проєкт, над яким ви працюєте?
- У паралель з «Трьома лисичками» відбувається харківсько-полтавський соціально-мистецький проєкт «Простір можливостей». Я там виступаю як авторка тексту та постановниця вистави «На хвилі». Також проводжу майстер-клас, бо «Простір можливостей» передбачає проведення семінару-форуму, присвяченого інклюзії у театрі. Виставу «Три лисички» буде зіграно в рамах «Простору можливостей», а над виставою «На хвилі» ми працюємо разом з Дар’єю Кушніренко, і на форум приїдуть наші знайомі і друзі з різних міст України. І усе це неймовірно мене надихає. Те, що усе так переплітається, що усі ми так пов’язані одне з одним, що усі ми за великим рахунком працюємо заради якоїсь глобальної загальної мети, яку, можливо, важко одразу висловити і сформулювати. Але я думаю, чим більше створюватиметься подібних проєктів, тим більше змінюватиметься світ, хоч, може, це й звучить надто пафосно.
- Ви задоволені реалізацією проєкта «Три лисички»?
- У нас підібралася класна команда. Це режисерка та ідейна очільниця Яна Зеленська, художниця Дар’я Кушніренко, чудовi актори Олександр Олешко, Аліна Богданович, Ольга Поленова та іншi. Дуже важливо, що ми стали учасниками не тільки театральної роботи, але й різних тренінгів, присвячених інклюзії, особливостям вікового дитячого сприйняття тощо. Власне, проєкт «Три лисички» не обмежується однією лише виставою. Це ще й розробка та апробація театралізованої програми-поздоровлення дітей з інвалідністю. Для мене важливо бути частиною таких речей, які мають не тільки мистецьку, творчу складову, але й соціальну та навчальну.
Проєкт реалізується ГО «Платформа театральних ініціатив» за підтримки Українського культурного фонду. Для команди він є продовженням роботи зі створення театральних продуктів для дітей, зокрема «Лікар Посміхайко», «Дружочок Сонечко», «Казки Джулії. Кит і Равлик».
Український культурний фонд — державна установа, створена у 2017 році на підставі відповідного Закону України, з метою сприяння розвитку національної культури та мистецтва в державі, забезпечення сприятливих умов для розвитку інтелектуального та духовного потенціалу особистості і суспільства, широкого доступу громадян до національного культурного надбання, підтримки культурного розмаїття та інтеграції української культури у світовий культурний простір. Діяльність фонду, згідно чинного законодавства, спрямовується та координується Міністерством культури України. Підтримка проєктів Українським культурним фондом здійснюється на конкурсних засадах.