Головні «совкові» міфи, або «раніше було краще»

В Інтернеті існує безліч спеціальних форумів, сайтів, груп у соціальних мережах, а також твіттер-акаунтів, де зустрічаються любителі СРСР і діляться один з одним спогадами.

«Спогади» складаються, головним чином з міфів і фейків — які самі по собі вже перетворилися в окрему реальність, яка існує лише в головах шанувальників СРСР. Ця вигадана реальність не має нічого спільного зі справжньою радянською дійсністю - і тим не менше є дуже живучою і стійкою, і в незмінному вигляді кочує з форуму на форум.

Ситуація чимось нагадує рольові ігри толкіністів - там теж є вигаданий світ зі своїми законами, правилами і внутрішніми відносинами між героями - з тією лише різницею, що толкіністи усвідомлюють уявність свого світу, а любителі СРСР здебільшого на повному серйозі вважають, що вивчають «правдиву історію».

Перший міф – це міф про відсутність злочинності.

Цей міф чомусь завжди ретранслюється в одному і тому ж вигляді - нібито всі в СРСР зберігали ключі під килимком, і злочинів в країні не було взагалі. Тут, звичайно, можна пожартувати про те, що у жебраків і красти-то нічого, але цікавіше інше - то що твердження про нібито «відсутність злочинності» в совку - є пряма брехня.

За підсумками 1980-х років СРСР посідав п'яте місце в світі за поширеністю вбивств - за цим параметром він перевершував розвинені європейські країни більш ніж в 12 разів. Також СРСР завжди був одним з лідерів по кількості зґвалтувань - тільки в 1989 році і лише в РРФСР було зареєстровано цілих 14,6 тисяч подібних злочинів - що набагато перевищує той же показник в розвинених країнах. Величезна частина всіх цих тяжких злочинів відбувалася в стані алкогольного сп'яніння - що не було характерним для розвинених країн і було чисто совковим наслідком споювання населення.

Ну і як вишенька на торті - СРСР був в світових лідерах за кількістю ув'язнених, причому стосувалося це не тільки сталінських років з ГУЛАГом, а й більш пізніх часів - наприклад, в 1986 році на 100 тисяч населення було цілих 846 ув'язнених, що набагато перевищує той же показник в розвинених країнах. А так звичайно, ключі під килимком лежали.

Наступний міф - це про радянську моду.

Теж дуже смішний міф про те, що в СРСР нібито існувала якась там своя окрема «мода». Ніякої «радянської моди» не було ні в п'ятдесяті, ні в сімдесяті, ні в вісімдесяті роки - радянські громадяни просто копіювали, як могли, загальносвітові західні тенденції в моді (здебільшого - європейські та американські) - перешиваючи одяг під картинки з каталогу " Бурда ".

"Індивідуальні особливості" совкової моди полягали в тому, що для того, щоб модно одягнутися, радянському громадянину потрібно було звертатися до фарцовщиків - часто з ризиком для кар'єри (так як така поведінка вважалося «негідною») і віддаючи величезні гроші. Нещасні джинси «Монтана» в сімдесяті роки в СРСР коштували у фарцовщиків 200-250 рублів - практично дві середні зарплати, гроші на них збиралися місяцями, якщо не роками. Ось такими так би мовити «індивідуальними особливостями» окутала себе радянська мода.

Міф про радянські технології.

Також, доволі часто серед «пошановувачів» минулого зустрічається міф, про нібито те, що в СРСР був винайдений якийсь там «мобільний телефон» - і як доказ поширюють фото якоїсь коробочки зі зменшеним диском від радянського телефону-автомата.

Хочу нагадати, що мобільний телефон - це не шайтан-коробочка з проводами і гвинтиками, а ціла технологія передачі даних, що включає стільники, підстанції та інше, і власне сам телефонний апарат. Нічого цього в СРСР не було, як вірно помітили в твіттері – «і через якого оператора був перший дзвінок по цій «мобілі», по USSR-Mobile" або може бути по «КПРС-Wireless?». Гірка правда полягає в тому, що в совку не те що мобільних - а й звичайні телефони були далеко не у всіх. У багатьох телефон з'явився тільки в кінці вісімдесятих років, а у деяких він був так званий «спарений» - один на двох з сусідами. Піднімаєш трубку - а там сусіди розмовляють, отже треба покласти і почекати, поки вони закінчать - і тільки потім користуватися. Ось вони - реальні радянські телефонні технології.

Реальний, перший діючий мобільний телефон (точніше, пристрій, що працює за тими ж принципами) з'явився в 1946 році в компанії Моторола, чиї розробки відомі і сьогодні. Про радянські ж «експериментальні телефони» невідомо нічого, крім замилених фотографій з «Науки і життя» і вигадок про те, що ми вже на самому порозі винаходу і ось-ось щось винайдемо.

Міф про дружбу народів.

Це так смішно, що навіть сумно. Хочеться нагадати тим хто у це вірить, що в СРСР про національності не те що замислювалися - їх вказували в паспорті. Саме «паспортна національність», яка, як тавро, ставилася на людину радянською державою - була в багатьох випадках крахом професійної і життєвої кар'єри - так як наприклад існувала заборона на отримання євреями тих чи інших спеціальностей. У народі це було широко відомо і ходило під назвою "не взяли через п'ятий пункт" - саме під цим пунктом національність і вказувалася в паспорті.

В «совку» існувало безліч побутових конфліктів на національному підґрунті і повсюдний побутовий антисемітизм радянських людей був налаштований на «визначення єврея» за формою носа або ступеню кучерявості волосся, і такі люди часто ставали об'єктами цькування.

Нарешті, радянська «дружба народів» була добре помітна в радянській армії - де все тут же розбивалися на «земляцтва», «свояцтва» та інші ворогуючі між собою групи. Вірмени не любили азербайджанців, кавказці намагалися підім'яти під себе слов'ян, і всі дружно не любили москвичів — це і були реалії совкової армії і всієї країни аж до останніх днів Союзу.