Земля прадідів

Запрошуємо справжніх поціновувачів сучасного українського живопису на виставку класика вітчизняного мистецтва Олександра Ворони та його дочки Ольги Ворони-Адаменко,

що пройде в Національному музеї Т.Г.Шевченка з 1 по 10 липня 2016 р.

«Я не бачив країни, яка б так  дуже схожа була на найкращі провінції Англії, як це я зауважив на Україні», – говорить англієць Джозеф Маршаль у своїй книзі подорожей по Україні, виданій у 1772 році. Мова йшла про українське хліборобство, лад і чистоту.

Один з авторів виставки Олександр Ворона, нащадок хліборобів, мореплавців та,судячи з прізвища, запорожців-козаків, мешкаючи у приазовському місті Бердянську, напередодні  Другої світової війни навчався у художній студії Якова Соломоновича Хаста, художника єврея за походженням, який у молоді роки студіював живопис у Парижі, брав уроки у видатного Жана – Леона Жерома, учня Делароша і згодом був учасником знаменитих Паризьких салонів.

Тож основи європейської школи малюнку та живопису були закладені в професійній підготовці юнака, який ріс на Запоріжжі і з дитинства усвідомлював себе представником могутньої нації із трагічною історією. Завдяки природному таланту та здобутій пізніше вищій освіті Олександр вдосконалював,закладену з дитинства фахову майстерність, про що свідчать безліч пейзажних полотен, які були створені автором у різних куточках України, включаючи Крим.

Дочка Олександра Ворони - Ольга Ворона-Адаменко в той час, коли Україна здавалося, нарешті здобула незалежність у 1991 році створила ряд,представлених на виставці робіт. Серед них такі «Слов’янські ворота» – яскравий приклад національного абстрактного живопису з автентичними колоритом та формою, яка нагадує традиційний український пагорб. Головна ідея полотна – символ райських врат. «Вдовиний вирій» – сполучення знакових символів зі срібно-блакитною кольоровою гамою викликає у глядача почуття світлого смутку. Тема жіночої долі в унісон з народною піснею продовжується в роботах «Проводи русалій», «Годування риб», «Замовляння води» – робота, в якій малиново-червоне з золотим тло передає вібрацію магічних енергій. «Скриня» – де застосований орнаментальний мотив українського «вазона».  «Моління про дощ», де жовтогарячий колорит полотна передає відчуття випаленої, розпеченої землі з висохлими водоймами. Фігури людей в молитовних позах надають картині певного драматизму. В роботі «Савур Могила» за допомогою вертикальної структури створюється варіант ментального національного дерева. З кургану, де покоїться прах воїна, виростає дерево пам’яті.  У картині «Бурлеск з  Химерою» використано засіб алегорично-символічної образності, етичного ідеалу 17-18 століть, епохи розквіту національних форм культури та мистецтва України, пов’язаного з визвольною боротьбою народу проти іноземних завойовників. Тут традиції алегоризму поєднуються з сатиричною тенденцією. Театральність, бурлеск створюють атмосферу  радощів, іронічності. Назва картини «Пошуки броду» є алюзією на відоме прислів’я «Як не знаєш броду, тоне лізь у воду». Але життя посилає виклики і деколи треба діяти всупереч обставинам, долаючи перешкоди. Ця робота про пошук єдиновірного шляху, який не завжди виявляється легким. Жіноча фігура виступає символом України, яка намагаючись пронести вогник свічки, як символ добра і гідності серед небезпек та ворожих намірів, втіленням, яких тут виступає потвора, яка причаїлась за каменем. Твори Ольги Ворони-Адаменко можна розглядати, як частину загального процесу створення українського міфу, покликаного сприяти зміцненню самосвідомості українського народу, як такого,  за словами росіянина Рубашова, написаними ще у 1773 році, «…що визначився в минулому своїми воєнними подвигами й замилуванням до знання і лицарства, а своєю талановитістю і свободолюбством та своєрідним устроєм вславився перед цілим світом».

Сьогодні, під час російської агресії проти України є, як ніколи актуальними роботи, в котрих змальована чарівна природа та славетне минуле землі, яку захищають наші лицарі – гідні нащадки своїх  волелюбних  прадідів.