Мальована історія незалежності України Братів Капранових - історія, яка читається без брому

2 октября 2013, 13:29
0
118

Мальована історія незалежності України Братів Капранових - історія, яка читається без брому

Кожна презентація Братів Капранових – розіграна як по нотам вистава. Дмитро і Віталій легко жонглюють фразами, майстерно вибудовуючи оповідь про те, що в їхній книзі "Мальована історія незалежності України" зацікавить пересічного читача.

Під час минулого приїзду до Вінниці Капранови демонстрували фотоісторію атомної бомби "Кузькіна мать". Під час позаминулого – грали на гітарі і мелодиці, читали сороміцькі вірші. Восени ж 2013 року брати, готуючи сцену до гала-вистави, скромно розкладають на столику кілька картин – пейзажі, графічні роботи.
Поки гості розсідаються на стільцях, біля столу нервово кружляє скромний молодий чоловік у вишиванці. Хто він? що він? Але про все по-порядку.
Починають Брати Капранови байкою-переспівом віршів Маяковського – про сина, який запитав не "что такое хорошо, а что такое плохо", а: "як підготуватись до екзамену з історії, якщо підручник нечитабельний?"
- Ми зрозуміли, якщо не можемо власному сину пояснити як це все було, то ні-чорта ми історії не знаємо. От і замислили зробити історію, коротко викладену, історію, яку можна пояснити в літературний спосіб.
Зазвичай , українці історичну хронологію уявляють так: руські князі, монголо-татари, скількись там років під Польщею-Австро-Угорщиною, 300 років під Росією, потім – СРСР. Всі події супроводжуються плачами, зрадами і помилками. У 1991 році, з якогось дива, ми отримуємо незалежність. При чому територія формується як історичне непорозуміння: прадавні українці заселяють лише лісостеп, потерпаючи від монголо-татар, степ освоює Катерина, Галичина подарована Сталіним, а Крим – Хрущовим.
Занурившись у хитросплетіння української історії, брати відкрили багато нового і такого, що розходиться з традиційним уявленням про наше минуле.
- Десь вже за рік ми зрозуміли, що глибоко помилялись. Ми з подивом з’ясували, що Україна була незалежною ЗАВЖДИ. В історії України не було періодів недержавності! Наша держава є спадкоємцем величезної державницької традиції і самоврядування. Згадайте початок 20 століття – що не село, то своя республіка!
Брати Капранови, створюючи книгу, працювали з монографіями, архівними джерелами, історичними працями, які не є секретом ні для кого. Імена рецензентів – В. В’ятрович, С. Грабовський. О. Палій, П. Кралюк - гарантія того, що вся інформація в книзі – правдива. От тільки авторам довелось здійснити "психологічний стрибок", після чого на історію України вже можна дивитись без брому.
По-перше,
- У будь-якій історичній книзі намальована лінія фронту від Слобожанщини до Бесарабії. В лісостепу – "наші", в степу – половці-розбійники. Ми зрозуміли – треба припинити кочові народи вважати ворогами. Якщо у нас половина території - степ, а половина – лісостеп, варто вважати своїми предками і ту половину, і ту.
Письменники, читаючи подорожні нотатки арабських і турецьких мандрівників, довідались про потужну кочову цивілізацію. Її спадок обмежений: це степові могили, кілька десятків слів в українській лексиці, а також одяг, зовнішній вигляд, спосіб життя української гордості - козаків.
- Ми не говоримо, що козаки походять від половців, бо нас поб’ють. Ми говоримо про доведений факт: степ подарував нам унікальну напівкочову державність, яка розквітла як козацька держава.
По-друге, неперервний досвід козацької військової державності тривав від 1493 року – перша згадка про козака Мамая, до 1918 року – коли більшовики ліквідували Кубанську Січ. Далі "гетьманську булаву" успадкували післяреволюційні українські республіки. На цьому етапі брати здійснили власне історичне відкриття:
- Єдине, що ми відкрили, і дуже боялись що нам за це "настукають" – то це підпільна українська держава, проголошена у 1944 році. Ми ніде не читали цього формулювання, хоча є всі атрибути державності – уряд, законодавчий орган, суд, контрольні органи, військо. Сторінки книги щодо 20 століття читали історики, починаючи від В’ятровича і закінчуючи Королюком. Ніхто нашого висновку не заперечував.
Існувала підпільна українська держава до 1954 року. І Кравчук у 1991 році отримав символічну "незалежницьку" булаву з рук діаспорян-спадкоємців.
По-третє, Капранови відмовились від традиційного поділу українських історій – коли пишеться окрема історія для Подніпров’я, Галичини та Закарпаття, а Крим – взагалі ігнорується. Тому події, які відбувались з нашими предками одночасно, але на різних територіях, сприймаються відокремлено:
- Ми не підозрювали, що творці сучасної української літератури - "Руська трійця" і Квітка-Основ’яненко – були сучасниками. Ми не підозрювали, що Довбуш і Залізняк – також сучасники! Їхні повстанські війни тривали на сусідніх територіях, одних називали – опришки, а інших – гайдамаки. Не смс-ками ж вони домовлялись! Це означає, що однакові історичні процеси йшли і там, і там, незалежно від того, де проходив кордон.
На першому форзаці "Мальованої історії" – таблиця з датами і назвами українських держав, на обкладинці – їхні герби. Капранови звертають увагу, що інколи цих держав було і дві, і три одночасно, інколи вони конкурували між собою. Автори показують герб Кримського ханства – крайній справа вгорі. Якщо його перевернути, на що він схожий?
- Наше завдання – донести історичну інформацію логічно, коротко і адресно. Тому книжка має 80 сторінок та охоплює період – від мільйона років до нашої ери до 1991 року. Кожна епоха викладається на одному розвороті, на якому є візуальна інформація, текст і ... – крапка. Вся Русь – з Святославом, Володимиром, Ярославом – на одній сторінці.
Структура кожного розвороту однакова: зліва вгорі – зображення історичної особи, яка визначає "тренд" епохи, справа внизу – карта України, в однаковому масштабі на всіх 80-ти сторінках. На карті позначені нинішні кордони та всі державні утворення, які коли-небудь там існували.
- Головна родзинка видання – це короткі комікси, в яких історія викладена у кількох картинках. Ці відображення подій емоційно прив’язують читача до епохи.
Над коміксами працювали 6 художників. Один з них, вінничанин Юрій Васін, присутній зараз в залі - це той скромний чоловік у вишиванці. Його роботи присвячені козацькій добі та створювались старим дідівським способом – олівцем на папері, а не мишкою на комп’ютері:
- Процес був тяжкий. Я працював лютий, березень, квітень. Це дуже копітка робота, схожа чимось на іконопис – адже треба уявити реального персонажа з минулого.
Останні репліки братів Капранових звучать патріотично і натхненно:
- У нас вийшла на диво оптимістична історія. Єдине – вона навантажує нас з вами відповідальністю за все це. Головний висновок, який ми зробили з цієї книжки – укр. демократична традиція має степове, козацьке походження і ніколи не переривалась. І основне: демократія - це не мистецтво обирати, а мистецтво знімати. В крайньому разі наші предки брались за вила, але знімали – завжди.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости Украины
ТЕГИ: писатель,Капрановы,українські письменники
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.