Україну врятує «моральний і правовий» громадянин

11 мая 2014, 16:29
3
157

Сьогодні стає все очевиднішим, що основним чинником, який стоїть на заваді соціальному прогресу в Україні є корупція.

 

 

 

Сьогодні стає все очевиднішим, що основним чинником, який стоїть на заваді соціальному прогресу в Україні є корупція. Сучасна корупція в Україні є особливим різновидом корупції – корупцією кризового типу. Що це означає? З одного боку, вона породжена соціальною кризою в Україні, а з іншого – вона, будучи породженням кризи, створює грунт для поглиблення кризи. Така корупція має здатність зводити нанівець будь-які реформи в країні, а також спричиняє відчуження України у світовому просторі. Тому вона стає політичною проблемою №1 для України.

         Саме корупційна злочинність справляє найбільший руйнівний вплив на правопорядок в Україні, на основі якого лише і може розбудовуватися благополуччя кожного громадянина. Так вже влаштовано суспільне життя людей, що найбільше від корупції страждають пересічні громадяни, а найбільшу вигоду мають ті, хто може скористатися з «благ» корупції. У цьому її особливий злоякісний характер.

Проте сподівання українців, які потерпають від корупції, на ефективну протидії їй залишаються до сих пір марними. А ті, хто має від «корупціїзації» суспільства вигоди, чинить шалений спротив антикорупційним заходам, пропонуючи, зокрема, так «боротися» з корупцією, аби їхнім власним корупційним інтересам не було шкоди.

         Такий стан речей чи не головним чином спричиняється ілюзіями щодо тих засобів, які мають застосовуватися у протидії корупції. Саме «антикорупційні» ілюзії є сьогодні тією перешкодою, яка заважає нам ефективно протидіяти корупції. Зокрема, поширеною є «народна» ілюзія, що полягає у неправильному тлумаченні того факту, який описується з допомогою приказки «Риба гниє з голови». Ця приказка вірно відображає одну із властивостей корупції. Але вона залишає відкритим питання: «А чому ця голова загниває?». Лише знаючи відповідь на це питання, можна ефективно протидіяти корупції. Кримінологічні дослідження сьогодні дають достатньо підстав для наступної відповіді на це корінне питання: «Риба гниє з голови тому, що хвороба уразила інші органи риби». Під цими «іншими органами риби», як це випливає з тлумачення приказки, слід розуміти саме громадян, які утворюють «громадянське суспільство».

         Виходячи з цього, слід зазначити, що корупційне гниття «голови» має місце тоді, коли певна «хвороба» уражає громадян, від яких залежить стан здоров’я «голови». Існує наступна закономірність – яке «здоров’я» громадян, таке «здоров’я» й «голови» суспільної «риби». Очевидно це саме мав на увазі німецький філософ Гегель, який стверджував, що «Кожен народ має той уряд, якого він заслуговує». Цю закономірність мають знати усі громадяни: корупція, від якої вони потерпають, - це і їхній моральний «гріх».

         Що ж то за така громадянська «хвороба», яка спричинила до корупційного гниття «голови»? Діагноз її наступний – гіпотрофія (недорозвиненість) соціальної культури громадян, яка включає у себе політичну, економічну, правову і моральну культуру. При такій громадянській «хворобі» владна «голова» не може не гнити. Це закономірність, підтверджена також історичним досвідом.

         З цієї закономірності випливає, зокрема, наступне правило: «Без антикорупційної моральності будь-яке антикорупційне законодавство – це «паперовий тигр»».

Ще одним індикатором ураження нашого суспільства «навколокорупційними» ілюзіями, які приводять до порушення зазначеного правила, є вживання для пояснення корупційної ситуації приказки «Закон, що дишло…». Часто цією приказкою ілюструють свою ілюзорну думку, що бути «дишлом» - це неодмінна властивість будь-якого закону. Проте наукове тлумачення цієї приказки у світлі так званої інструментальної концепції законодавства вказує на те, що закон може стати «дишлом» лише у руках аморального застосовувача закону. У руках чесної і порядної людини, що має високу моральну культуру – це, навпаки, ефективний інструмент для творення справедливості і добра.

Буйним цвітом розцвіло в Україні політичне "рейдерство", тобто прийоми політичної боротьби, засновані на аморальному маніпулюванні законодавством і судами. Хтось дуже аморальний з впертістю приреченого у своїх власних інтересах використовує географічну "карту" України, спекулює на так званій "мовній проблемі", збурює антиукраїнські настрої... В силу природного закону суспільного життя, аморальність у політиці і праві проявляється настільки, наскільки це дозволяє народ. Політика – дійсно брудна справа, але лише тою мірою, якою народ – єдиний природний "фільтр" політики – не є здатним цьому бруду протидіяти. Народ має навчитися брати у свої руки владу над політиками, а не вони над ним. Іншого способу досягати чистоти у політиці не дано!

Слід також мати на увазі, що народ є не лише джерелом влади, а й джерелом законодавства та правосуддя, створюючи моральні координати для них. Разом з тим, людству давно відомий феномен фарисейства, тобто випадки коли законодавство і судочинство у руках аморальних законників перетворюються на інструмент творення зла. Саме тому аморальні політики і законники схильні фетишизувати законодавство і юстицію, в той час як останні є лише інструментами у руках людей. І, як будь-який інструмент, можуть бути використані як для добра, так і для зла. Прояви зловживання законодавством і юстицією ми сьогодні бачимо у вигляді так званого "рейдерства", в тому числі політичного, коли політична аморальність напинає на себе для маскування шати законності. Більше того, завдяки деморалізації української юстиції сьогодні набирає поширення новий вид злочинності – так звана "легалізована" злочинність, тобто злочинність, що вчиняється завдяки зловживанню законодавством. Отже, та псевдополітична і псевдоправова каламуть, яку ми сьогодні маємо в нашій країні – це "рукотворний пам'ятник" аморальності її творців. Політика і юстиція сьогодні повністю деморалізовані, приведені аморальними діями певних осіб у непридатний стан. Реанімувати їх і повернути до суспільного життя тепер може лише народ, вибравши для цього демократичним шляхом відповідних людей за єдиним критерієм – критерієм моральності.

Це також означає, що сподівання подолати кризовий тип корупції, яка має місце в Україні, з допомогою одного лише законодавства є шкідливою ілюзією. На жаль, саме на цій ілюзії заснована сьогодні протидія корупції в Україні. Звідси і «маємо те, що маємо».

         Для того, щоб позбавитися цієї ілюзії, слід звернутися до досвіду країн, які спромоглися вирватися із лабет такої ж корупції, яка охопила Україну. Зокрема, це Сінгапур, Гонконг, Італія, Польща. Їхній досвід певною мірою підтверджує закономірність, помічену англійським філософом Томасом Карлейлем: «Будь-яка реформа, крім моральної, є марною». Деморалізована Феміда спотворить найкраще у світі антикорупційне законодавство. Це саме можна сказати щодо деморалізованих політиків, підприємців, вчителів, священнослужителів, військових, науковців, митців, журналістів, міліціонерів тощо. Жодне законодавство у світі не здатне компенсувати відсутність совісті у людини. Безсовісна людина завжди має можливість перетворити будь-який закон на «дишло», для того щоб скористатися з цього. Це комусь вигідно насаджувати ідею про те, що політика несумісна з мораллю. Або стверджувати про те, що нечесний бізнесмен – це нормально. У цю аморальну «істину» найбільше вірять самі нечесні бізнесмени, щиро надіючись на те, що обкрадати, обдурювати, експлуатувати свого ближнього – це нормально, а хто не може переступити через мораль - той «лох». І мораль сама – то втіха для «лохів».

Досвід країн, яким вдалася декорумпізація, свідчить, що протидія корупції може бути успішною тоді, коли злочинності, у тому числі корупційній злочинності буде оголошена «моральна війна», у поєднанні із застосуванням антикорупційного законодавства. Крім того, що корупція визнається злочином, вона має бути оголошена також тяжким моральним гріхом, бо вона завжди є отриманням користі за рахунок обкрадання своїх ближніх.

Наукове опрацювання цього досвіду дає підстави для висновку, що в Україні слід спиратися на концепцію «морально-правової протидії корупції».  Відповідно до цієї концепції формула протидії корупції має бути наступною: «формування антикорупційної моральності у суспільстві плюс застосування антикорупційного законодавства». Одно без другого – це як ножиці з одним лезом, якщо друге відламане.

Невідповідність сьогоднішньої практики протидії корупції зазначеній «концепції морально-правової протидії корупції» свідчить про антинауковий характер цієї практики. Тому годі й сподіватись на успіх: як би не вдосконалювали антикорупційне законодавство, без формування у суспільстві антикорупційної моральності – це неефективний інструмент, воно буде перетворюватися на «дишло». 

Ось і сьогодні в Україні, зокрема у зв’язку з виборчою кампанією, почалася кампанія активізації віртуальної (тобто словесної у засобах масової інформації) боротьби з корупцією. Однією з форм віртуальної боротьби з корупцією є маніпулювання законодавством, не поєднане з формуванням антикорупційної моральності у суспільстві. І як тут не згадати слова філософа Антисфена: «Держави гинуть тоді, коли перестають розрізняти людей хороших і поганих». Природною для будь-якого здорового суспільства є «класова боротьба» між двома основними «класами» людського суспільства - людьми хорошими і поганими, моральними і аморальними, у тому числі між незлочинцями і злочинцями. (Класова боротьба між буржуазією і пролетаріатом як рушійна сила історичного процесу – це драматична помилка К.Маркса). Залежно від того, хто перемагає суспільство стає на шлях прогресу чи регресу. І законодавство – це необхідний, але не основний засіб у  «класовій боротьбі».

         Отже, перекіс у бік перебільшення ролі законодавства має бути вирівняний підвищенням ролі моральності у протидії корупції. Як саме це зробити? З допомогою передової науки, а також, запозичуючи світовий досвід, який є достатнім для досягнення зазначеної мети. А найбільшою перешкодою на шляху до виконання цього завдання є закоренілий моральний нігілізм, тобто зневажання моралі у суспільстві. Сьогодні він є основним антиукраїнським фактором: аморальні люди не можуть бути справжніми громадянами, спроможними розбудовувати нову Україну. Більше того, такі громадяни, зокрема, отруюючи суспільний організм корупцією, руйнують Україну. Їм невідомі громадянські чесноти, на яких тримається нація.

Моральний нігілізм є тим вірусом, який заражає людей і правовим нігілізмом. Цим і живиться корупційний Молох. Але якщо хочемо врятуватися від руйнівного впливу корупції - мусимо долати моральний нігілізм. У тому числі ставлячи критерій моральності на одне з перших місць (поряд із реформаторськими здібностями) при різноманітних виборах. Лише «МОРАЛЬНИЙ І ПРАВОВИЙ ГРОМАДЯНИН» є здатним підрубати корінь корупції і допомогти українському суспільству вийти на шлях суспільного прогресу.

Сьогодні, коли українські громадяни-виборці постають перед проблемою за якими критеріями вибирати Президента для України, а потім і народних депутатів, слід, очевидно, керуватися наступним «золотим правилом» виборця: лише той, хто, сам маючи  розвинуту політичну, економічну, правову і моральну культуру, буде сприяти формуванню в суспільстві «МОРАЛЬНОГО І ПРАВОВОГО ГРОМАДЯНИНА» - основи соціального прогресу – той може найбільше зробити для процвітання України.

 

Олександр Костенко

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.