Презентація "Гри у вОйнушку" - історія Грузії і грузинів в українському дзеркалі

17 октября 2014, 16:47
0
101
Презентація  Гри у вОйнушку  - історія Грузії і грузинів в українському дзеркалі
Баса Джанікашвілі, автор повісті "Гра у вОйнушку", грузинський письменник, журналіст

Чи народжуються нації, не проливши крові?

Як грузини пережили поразку у війні та втрату території? Що змінилось у ставленні до самих себе і до світу? Ким стали для них росіяни? Українцям відповіді на ці питання особливо важливі, бо ситуація на східних землях тотожна війні 2008 року між Грузією і Росією. Про це і мовиться на зустрічі вінничан з Басою Джанікашвілі, автором повісті "Гра у вОйнушку", та Петром Мацкевичем, (видавництво "Кальварія").

Перші кілька хвилин Баса мовчки сидить поруч Петра, який розказує передісторію книги. Київська тусовка дізналась про неї півроку тому. На весняному Книжковому Арсеналі актори з театру "Дах" читали фрагменти тексту, який при народженні був п’єсою. Концепція повісті, у викладі Петра, формулюється так:

- Це не стільки про війну... Це історія сім’ї, де відбувається внутрішня війна, більш страшна, бо чоловік з жінкою втрачають будь-яке внутрішнє розуміння, і дитина намагається цю сім’ю врятувати. 

Дивним чином в полоні у цієї грузинської сім’ї опиняється кілька російських пілотів. Згідно законів воєнного часу їх треба розстріляти. Процедура відкладається задля виконання останнього бажання: всі разом мають сісти за стіл, випити вина і вже потім – "до стінки". В повісті оживає і є повноцінною дійовою особою туалет типу "сортир" без дверей, але з даром мови. Розв’язка – несподівана, попереджає видавець, тому прогнозувати її марно.

Коли слово надається автору, він підводиться і спершу, як щит, виставляє поперед себе стілець, ніби захищаючись від публіки. Однак слово за словом, вибачившись, що його російська – це, швидше, староболгарська, Баса розслаблюється. Жестикуляція – як в грузина зі старого кіно, але менше експресивна. Говорить емоційно і щиро. У 2008 році, згадує гість, він вперше почув, як "реве" літак, ширяючи в кількох десятках метрів над головою:

- Когда стоишь под СУ-25 и когда он летает прямо над головой и бросает бомбы – это неописуемые ощущения... Нужно несколько жизней, чтобы найти себя, чтобы разобраться, кто ты, куда идешь, … какие принципы, … заново научится ходить, заново сесть в машину и рулить…

Коли Баса 8 серпня 2008 року приїхав до сім’ї, він побачив свого сина. Той сидів на дереві і стріляв з рогатки в російські літаки.

- Так родилась эта идея: написать книгу про войну, которая не совсем про войну. Она будет отражать то, что ощущал я и моя семья, и ощущала вся Грузия. Я понял, что это был для меня единственный выход, чтобы сохранить самого себя. 

За межами історичних хронік залишилось сюрреалістичне тло тогочасних подій. На російському танку, вартістю кілька мільйонів доларів, солдатики вивозять велосипеди, ліжка та "грузинські унітази турецького виробництва". Переговори про мир перетворюються на бенкет, а парламентарі – на "шашличників". Грузини сприймаються навіть під час війни, навіть серйозно-налаштованим суперником, згідно карикатурного шаблону. Мовляв, що з них візьмеш? Тільки доброго вина і делікатесну закуску з грибів "нікві". Письменник зізнається, наскільки відразливим для нього є один відомий кінематографічний образ:

- Образ Мимино мне не совсем приятен. Какой-то тупой ублюдок приезжает в Москву из села, чего-то там хочет сделать. Но ничего он сделать не может, и едет обратно в свое село. Да, там есть ностальгия, рассказано с любовью. Но если смотреть с точки зрения современного человека, то он неудачник: приехал, ходит по Москве и цепляется к женщинам… Я рад, что сейчас мы имеем шанс сказать о себе с лучшей стороны, чей образ Мимино. 

А яким було і як змінилось ставлення до росіян?

- Во время первой войны с Россией, и второй и третьей, Шеварнадзе говорил, что существует две Росси - одна хорошая, другая плохая. Плохая Россия воюет с нами. Этот миф долго работал. После 2008 года все поняли: какое две России?!! Есть одна Россия со своим Достоевским и всем остальным... И что она хочет, сама не знает. По-моему никто не знает. Если вы это понимаете, значит, вы не будете сожалеть о том, что вот, "наши братья", а мы воюем. Мой дедушка говорил: как же может человек воевать и писать такие книги? Может! 

З іншого боку, на думку Баси Джанікашвілі, переконаннями 40-тисячного осетинського народу нехтували, вирішуючи питання територій, а не живих людей.  

- Да, грузины хотели этой войны, они были настроены очень патриотично. В течении 6-7 лет была активная пропаганда войны. Население иногда думает, что войной можно решить проблему. Если честно, то нет. Тогда никто не подумал, что там живут люди, пускай их 40 тыс. Если они не будут держать грузинский флаг и не будут заодно с грузинским государством, чтобы его построить – то зачем эти территории? … Говорили – абхазская территория, осетинская территория… А в течении 20 лет никто не думал, что там люди живут и они не хотят жить вместе с грузинами.

Надо сделать так, чтобы они захотели. Это трудный и долгий путь, на это нужны десятилетия… Войны – это плохо, но можно их использовать в других целях – можно сплотиться и начать реформы. Можно сказать себе: "Да, мы потеряли территории, страна разваливается, экономика идет к падению, но это шанс для новой страны, для новой эпохи". Если об этом не подумать, государства просто теряются.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
ТЕГИ: література
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.