Наодинці з “океаном”

29 августа 2014, 12:39
Журналіст
0
38
Наодинці з “океаном”
фото Вікторія Квітка

Або такий публічний і непублічний Вакарчук




Недільного вечора, коли телеканал “1+1” у прямому ефірі транслював концерт “Океану Ельзи” зі стадіону “Арена-Львів”, всіх нас (тих, хто  цей концерт дивився), дві думки об’єднало допевно: якби вітчизняне телебачення частіше робило такі проекти (патріотино-виховна роль ТБ нині дуже важлива),  і що є щось у цьому холодному післядощовому вечорі в компані  з “О.Е”. Це не те відчуття, коли ти у фан-зоні, а  під ногами мокро (останнім часом концерти “ОЕ” чомусь завжди дощові) і  над головою тобі  плескають  і почергово то співають, а то викрикують  завчені напам’ять рядки. І це не те відчуття, коли ти слухаєш свою улюблену группу з Youtube чи з плеєра, і коли можеш  пісню зупинити, прослухати ще раз.  Інші річ -  концерт в одному ритмі, який не зупиниш, не прокрутиш. Концерт на одному подиху   майже до 2 години ночі.
Важко передбачити, скільки саме українців лягли спати в неділю ввечері  приблизно в одній порі. Але можна припустити, що це були мільйони. До слова, ці мільйони можна було поділити на дві групи: хтось не відривався від екрана ні на секунду, а хтось у переві на рекламу встигав зробити допис у власній сторінці в інтернеті: “Вакарчук. Він фантастичний”, “Є відомі артисти,  а є Вакарчук”…
Є Вакарчук. Вакарчук, який збирає багатотисячні стадіони і Вакарчук, який  у душі більше схожий на тих із нас, хто в неділю сидів біля телевізора і  був з “океаном” віч-на-віч. Бо це лише він може збирати такі  стадіони, а потім сховатися вдома від усіх.  Вже стільки років найвідоміший в Україні співак та  музикант тонко і непоказно поєднує в собі публічніть і не публічність водночас. 
За всі 20 років існування гурту журналісти завжди намагаються  приватне життя музикната дослідити, так би мовити, більше, але сказати, що їм це вдається – не можна. Є певні речі, яким Вакарчук встановив рамки. А про найінтимніші та  напотаємніші речі і взагалі  говорить майже поверхово. Сьогодні я точно знаю, якщо би він наліво і направо розпровідав про своє приватне житття, це був би зовсім не той Святослав, якого знаємо, любимо і слухаємо. Певно, в такій закритості  теж є  якийсь відсоток (і може, навіть, не малий) цієї всенародної любові. Любові, яка не минає вже два десятиліття. За цю неймовірну музику українці просто таки навчилися не звертати уваги на те, що там не так сказав чи зробив Вакарчук.
Але продовжуючи тему інтимності. О так, ми би хотіли знати, що творилося у душі музиканта, коли він писав і ту пісню, і ту, і ось цю… Та не варто сподіватися, що навіть у старості Святослав Вакарчук  піде на якісь великі одкровення. Вся його публічність – це і є його пісні, які він пише так, що слухаючи і ту пісню, і ту, і ось цю, кожен з нас знаходить у них себе. Часом навіть видається,  що  ці пісні писалися не під впливом власних емоцій, а  під впливом наших почуттів і саме наших емоцій. Чи може хтось із нас думав у неділю інакше? Чи не кожна із 23-х пісень нам щось/когось нагадувала? 
Отож, всю найтоншу ліричність “Океану Ельзи” недільний вечір допоміг нам вкотре відчути. А ще зрозуміти: кращої музики в Україні поки що немає. Зіграти всі пісні зі всіх восьми альбомів в одному концерт, річ ясна, не можливо. Але ті, що прозвучали ( а їх було 23-и, і вони були відібрані самими ж слухачами у спеціальному голосуванні),  вони показали, які ж  ми всі однаковій у цій безмежній любові до цього “О.Е”.
Але правда: моєї улюбленої “Коли навколо ні душі” з останнього альбому  на “Арені-Львів” не прозвучало. А саме в ній є слова, які, певно, просто найвлучніше змалюють  Вакарчука – “Коли, буває, від усіх ховаю я себе за грати…” Насправді не знаю (а, чесно кажучи, інколи знати хотілося би), як виглядають ті хвилини, коли музикант покидає сцену і багатотисячну публіку і повертаєтьяс додому чи в готельний номер. Або як виглядає його буденний, без концертів, недільний вечір? Думаю, він схожий на той, що прожили ми: з улюбленою музикою і з відчуттям, що навіть холодна дощова погода його не може зіпсувати. Але у випадку з музикантом і співаком Святославом Вакарчуком, це ще й стиль його життя – бути не публічним, будучи таким публічним. І іншого Вакарчука, чесно кажучи, знати не хочу.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.