Замість гри "у чапаєва" Сі зіграє у маджонг

Як перекинути місток від групи держав-прихильників дотримання міжнародних правил гри до лідерів групи держав-руйнівників цих правил - Китаю та Росії.

Перший Саміт миру минулими вихідними у Швейцарії зафіксував спільні підходи країн, які наголошують на необхідності дотримання правил гри у декількох ключових сферах світового порядку. Китай і Росія на чолі осі держав-руйнівників існуючих правил світового порядку послідовно знищують ці правила. Це є їхнім modus operandi, який вони не збираються змінювати.

Й тепер головне відкрите питання, відповідь на яке необхідно знайти у найближчі декілька місяців до проведення другого Саміту миру (на якому, як сподіваються у Києві, й буде зафіксоване #закінчення війни в Україні): як перекинути місток від першої групи прихильників правил гри до лідерів групи держав-руйнівників цих правил - Китаю та Росії.

.Саміт миру в Швейцарії успішно виконав своє завдання. Й став першим кроком складного практичного шляху до закінчення війни і встановлення миру в нашій країні. Вперше після початку повномасштабної російської агресії країни колективного Заходу і країни не-Заходу (в тому числі країни так званого «Глобального Півдня») зустрілись на спеціально створеному майданчику. Й змогли узгодити спільне бачення кроків в окремих важливих сферах, скерованих на вирішення проблем, до яких призвело вторгнення РФ у нашу країну.

Й Україна як ініціатор Саміту, й Швейцарія, яка на прохання України цей захід організувала, й наші союзники із числа держав-колективного Заходу доклали максимум зусиль, щоб забезпечити широке представництво країн й високий рівень представництва  на цьому заході. Й зі своїм завданням в цілому справились. Незважаючи на спротив і саботаж з боку Китаю та Росії.

До речі, в історії з підготовкою першого Саміту миру обидва табори країн знову чітко проявили себе, як вони в цілому грають на світовій шахівниці. В той час як наш табір старанно прораховував, як залучити якомога більше учасників на Саміт, образно кажучи, де яку фігуру поставити, щоб їхня комбінація вийшла міцною та вдало зіграла, Китай і Росія наввипередки грали «у чапаєва». Й намагались або взагалі відмовити країни від участі у Саміті або щонайменше знизити рівень їхнього представництва там.

Причому Росія діяла тут особливо активно. Китай як великий і впливовий геополітичний гравець не сильно викладався – він просто показував свої можливості. Й попереджував таким чином, до яких наслідків можуть призвести його дійсно активні й цілеспрямовані дії.

А заодно давав зрозуміти: без нього забезпечити максимально можливе представництво країн і вийти на реалістичне рішення щодо закінчення війни в Україні – не вийде. Цей прозорий натяк пов’язаний вже не з першим Самітом миру минулими вихідними, а з другим таким заходом, який орієнтовно може відбутися восени цього року. Тобто, логіка Пекіну така: грати у ролі хоч і великого, але всього лише пішака у чужій грі по чужим правилам Китай не буде. Масштаб його амбіцій – бути номером першим. Або щонайменше грати нарівні із двома другими глобальними геополітичними гравцями «надвеликої трійки» – США та Євросоюзом.

Оскільки під час підготовки першого Саміту про це не йшлося, Китай вирішив просто відійти убік. Й чекати моменту, коли він зможе виступити або першим номером наступного глобального мирного заходу, або нарівні з двома другими гравцями  «надвеликої трійки». А поки продовжувати отримувати виграші та дивіденди від війни Росії проти України.

Розуміючи, що без Китаю результативне проведення другого Саміту миру є неможливим, Швейцарії ознайомить Пекін із результатами роботи Саміту першого. Також для залучення КНР на Саміт №2 знадобиться економічний тиск на Піднебесну з боку США та Євросоюзу. Тобто, має подіяти метод «пряників та батога».

Друга країна, яку Швейцарія ознайомить із цими результатами  - Росія. Залучити її до роботи другого Саміту миру буде так саме складно, як і Китай. Хоча тут інструменти впливу будуть інші.

Бо Китай паралельно з руйнуванням правил існуючого світопорядку зміг залишитися великим системним гравцем на світових геополітичній та геоекономічній аренах На відміну від нього Росія внаслідок своїх дій змінила свій статус й перейшла у табір країн-ізгоїв поруч із Північною Кореєю та Іраном.

Тому головний розрахунок тут – на комплексний тиск. Й з боку колективного Заходу, й з боку головного партнера РФ – Китаю.

Китай, як розраховують в  Україні й на Заході, вдасться переконати вплинути на Росію задля того, щоб та змушена була зробити реальні кроки для закінчення війни. А також економічний тиск (ефективний та ефектний крок у цьому напрямку – рішення саміту G7 про використання для України відсотків від заморожених російських активів), тиск дипломатичний. І, звичайно, військовий тиск – починаючи від розширення дозволів ударів по російській території західною зброєю до систематичних результативних ударів по окупованому Криму. Я тут згоден з експерткою Центру аналізу європейської політики Еліною Бекетовою: якщо  Україна зможе відновити контроль над Чорним морем і повернути півострів − або просто чинити достатній тиск на ці території, щоб загрожувати Путіну − то «це означатиме кінець війни».  

Отже, як і констатував на Саміті миру президент Фінляндії Александр Стубб, Україна зараз перебуває в кращій позиції для переговорів про мир, ніж кілька тижнів тому, завдяки підтримці західних союзників «через цей саміт, через саміт G7, через рішення щодо переговорів про вступ України до ЄС цього тижня і через підтримку, яку наші союзники НАТО надають Україні».

#закінчення війни в Україні