Йдеться про ухвалу “Про кримських татар”. Через начебто масове зрадництво та колабораціонізм, було вирішено депортувати кримських татар з їхніх домівок на півострові. Подалі та назавжди. Насправді жодних доказів повального зрадництва серед кримських татар ніколи не було. Але о 3 годині ранку 18 травня 1944 року почалось масове насильницьке вивезення людей. І завершилося воно тільки за два дні. До операції було залучено 32 тисячі співробітників НКВС. На збори людям давали від кількох хвилин до півгодини, дозволяли брати із собою особисті речі, посуд, їжу. Але в реальності ніхто нічого зібрати не встиг.
Так у 70 ешелонах було вивезено близько 200 тисяч кримських татар, третина з них - діти до 14 років. При переїзді загинуло близько 8 тисяч людей, більшість з яких - діти та літні люди. Гинули, здебільшого, через спрагу та тиф.
Україна. Травень 2022
У квітні 2022 року ООБС, з посиланням на українських чиновників, повідомила, що військові росії депортували з української території приблизно 500 тисяч цивільних. З того часу цифра зросла. У Києві підрахували, що примусово депортовано було 1,2 мільйона українців. За даними постійного представника України в ООН Сергія Кислиці, 234 тисячі з них - діти. Вони були незаконно вивезені в рф. Читайте - викрадені. Дуже страшна картина, проте, на жаль, не нова.
Викрадення і незаконне привласнення дітей можна назвати маркером диктаторів та тиранів. Наприклад, під час військового режиму в Аргентині 1976-1983 роках зникло майже 30 тисяч політичних опонентів. І викрали приблизно 500 дітей, які народилися, поки їхні матері були ув’язнені. Схожа історія була викрита в Іспанії в 2011 році. В часи громадянської війни 1936-1939 років Франсиско Франко був причетний до зникнення тисяч дітей, яких відбирали у політичних опонентів. Таким чином, режим Франко хотів «викорінити комуністичні схильності», і це майже те ж саме, що і спроба путіна «денацифікувати» Україну.
В 2012 році аргентинських керівників Хорхе Відела і Рейнальдо Беньоне визнали винними у систематичному викраденні немовлят і дітей політв'язнів. Вони отримали 50 і 15 років ув'язнення відповідно на додаток до своїх інших термінів, за якими вже відбували покарання.
17 березня 2023 року суд в Гаазі видав Міжнародний ордер на арешт президента росії володимира путіна та дитячого омбудсмена марії львової-бєлової. Їх підозрюють у незаконній депортації зокрема дітей з території України.
Путін, Гітлер, Сталін, Каддафі, Франко - всіх цих правителів пов’язує одне: диктатура та тиранія, які тягнуть за собою війни, репресії, депортації та інші злочини. Загалом при аналізі персоналій, історики та психологи схиляються до думки, що кожен з них мав ті чи інші психічні відхилення або ж розлади особистості. Діагнози, тим паче прижиттєво, не отримав ніхто, але ж дуже багато спільного існує між тиранами. Хоча, погодьтесь, жоден діагноз не може хоч на тисячну долю слугувати виправданням. Проте, це надає широке поле для відслідковування їхніх помилок та прогнозування кінця. Так, наприклад, припускають, що у Йосипа Сталіна була епілептоїдна психопатія (розлад особистості). За деякими даними, те ж саме було й у Адольфа Гітлера. Схоже, на думку цілої низки психіатрів, має і путін. Кожному з тиранів притаманні такі риси, як нарцисизм - почуття великого призначення й переваги над іншими людьми. Відсутність емпатії, жорстокість до близького оточення, переконання, що правий той, хто сильніший фізично і агресивніший, тощо. Параноїдальність - як прояв тотальної недовіри. Згадаємо та порівняємо лише бункери Гітлера та путіна.
Диктатор не буває сам по собі
Аби диктатор склався у суспільстві, по-перше, необхідна еліта, яка його оточить, а також народ, який цього диктатора прийме.
1941 року відомий соціальний психолог і психоаналітик Еріх Фромм доволі чітко описав тип людини, навіть народу, якому потрібен тиран. У своїй роботі «Втеча від свободи» 1941 року він вивів тип «авторитарної особистості». Це особи, які не можуть витримати невизначеності свободи та тягаря відповідальності за власні вибори - і для позбавлення від гнітючої екзистенційної тривоги готові підкоритися авторитарному лідерові, який розповість, чого прагнути, що любити й кого ненавидіти. Тільки за таких умов у суспільстві народжується тиран, а потім - і диктатура.
Що ж стосується помилок, яких найчастіше припускаються диктатори. По-перше, це завзята самовпевненість. Коли у грудні 1944 року після відступу з Ардена, стратегічна ініціатива повністю перейшла до рук антигітлерівської коаліції, саме тут Гітлер зробив одну з головних військових помилок. Він перетягнув управління військами на себе. Він почав особисто керувати операціями. Путін із самого початку російського вторгнення керує діями окупаційного контингенту. Він не хоче чути реалій фронту, не зважає на втрати своїх військ, на руйнування інфраструктури. Коли ж у нього, як і в Гітлера, справи стануть занадто кепськими, виходів буде лише два. Перший – знищення. Знищення себе, тобто - самогубство. І це, до речі, досить імовірна подія. Подейкують, що лінчування Каддафі натовпом в 2011 року, справило на путіна свого часу досить травматичне враження. Другий - знищення себе та всього навколо, до чого можна дотягнутися. Тобто ядерна зброя. І цим сценарієм путін вже неодноразово погрожував.
Як би не крутилась історія, але спокійного та ситого життя в диктаторів не було. Їх розстрілювали, вішали, вони помирали від тяжких хвороб тощо. І весь час боялись, озирались та всіх підозрювали. А день їхньої смерті залишався у пам’яті людей, як свято. Це ж треба - так прожити життя, аби твоїй смерті раділи мільйони людей. Аби НІХТО і НІКОЛИ більше не сказав про тебе доброго слова. Вірю, що сучасні диктатори доживають свої останні дні.