Родичі, які люблять один
одного на відстані, як правило при зустрічі на одному периметрі швидко розуміють,
що терпіти один одного довго не можуть, тому зустрічі такі залишають лише
розчарування…
Якщо стисло, то зрозуміло,
що Китай розглядає росію, як свого васала, громовідвід від заходу та партнера у
протистояння із заходом. Він рік займав позиції страуса не звертаючи увагу на
наймасштабніший з часу Другої світової конфлікт, був так би мовити над
ситуацією, а тоді прокинувся і видав на гора свій мирний план врегулювання
(який до-речі ні про що, і лише характеризує рівень роботи китайських
дипломатів). Китаю нарешті зрозумів, що сидіти далі і дивитись, як його васал
втрачає вагу і несеться до прірви, не можна. До того ж на кону український
контрнаступ, який може значно пришвидчити всі фатальні процеси, тому треба
терміново їхати. І він їде. Їде домовлятися
про перемир’я або ж шукати щляхів до нього, бажаючи схилити до цього і путіна, на
що і натякає своїм планом мирного врегулювання.
А у Москви тим час все іде за планом. Вони наступають, перемагають, приєднують
території і акваторії, крепнуть під імпортозаміщенням, освоюють нові ринки для вуглеводнів,
вміло обходять санкції. Вони впевнені, що є на стільки великими і могутніми, що
просто не можуть програти, а значить обов’язково переможуть! Тому Сі там давно
і з нетерпінням чекають…але зовсім не для того аби обговорити перемир’я. Вони чекають
підтримки – зброєю, електронікою, обладнання, репутацією. Треба зазначити, що
московити теж знають мову дипломатії і шлють свої сигнали. Вони досить доречно
оголосили другу хвилю мобілізації, вполювавши 2 зайців – і до нашого
контрнаступу краще підготуються і натякають Сі, перед приїздом, що хочуть говорити
про війну, а не про мир. І я впевнений, що Пиню переконати їх в іншому буду не
можливо, ніщо на світі не змусить тупіна зупинити цю війну.
Це буде місце і час коли
коса найде на камінь, момент істини, розмова глухого з німим. Китайці натхненні
успіхом недавнього врегулюванні відносин між Іраном та Саудівською Аравією думають,
що на гребні геополітичного усміху зможуть порішати питання і з Україною, а
московити натхненні візитом, сподіваються отримати друге дихання у протистоянні
з усім світом і Україною. Це фіаско. Фіаско, яке викличе відчуття розчарування
один одним у цих двох суб’єктів, а значить і спростить життя всьому іншому
цивільному світу.
Звісно, не варто очікувати,
що вони так зразу відвернуться один від одного. Переваривши негативний досвід,
московити та Китай почнуть шукати інший, більш твердий грунт для взаємодії, і
скоріш за вся якась нова точка опори буде
знайдена. Але це вже буде інший баланс отриманий на негативному досвіді, він
буде більш крихким, час буде змарновано, зовнішні умови для цих суб’єктів
зміняться і думаю не в кращу сторону.