Гранти для журналіста:дві сторони монети

Надміру толерантні умови в українському суспільстві дозволяють існувати у ньому безлічі «паразитуючих» на ньому ж самому явищ…

Звичайно, все те що не заборонене законом, має право на існування, може розвиватися та працювати, і демократичні процеси сприяють цьому, розвивають і громадські і особисті ініціативи, та головне ж тут, як кажуть – «аби не шкодило»…

          Проте, чи не забагато на сьогодні у нас так званих «експертів»? «Експерти» фахівці у всьому – вони все знають, все правильно розуміють, лише вони вміють правильно організувати, керувати процесами і подіями, управляти людьми, громадами і територіями та, мабуть, врешті – і самою державою…

         Саме тут хочеться звернути увагу на так званих «експертів» у сфері масової інформації. Хто ж вони? Ну зазвичай це середовище має бути представлене журналістами, інформаційниками, висвітлювачами подій та явищ, які відбуваються у суспільстві. І робота таких фахівців, у кращому розумінні цього слова повинна зацікавлювати людей, допомагати суспільству, привертати увагу до проблем та сприяти їх вирішенню. Це – про позитивну журналістику. Ту, яка і надалі сповідує принцип відповідальності за подану інформацію.

         Та у представників цієї професії іноді присутні риси іншої, також – найдавнішої. І тоді за отримані «тематичні» гонорари такий журналіст готовий до «інтелектуального інтиму». Як говорять – хто платить, того й музика. І тоді вже не має місця журналістській гідності, головне щоб інформація сподобалася «замовнику». А замовник хто? Якщо дослідити історію партнерства багатьох інформаційних ресурсів, досить неважко угледіти закономірність їх фінансування іноземними грантовими організаціями: тут тобі й Соросівські – так звані «Відкрите суспільство» або «Відродження», та безліч інших, які прикриваючись програмами глобалістики та покращення картини світу просувають свої інтереси через жадібних до легких статків «грантоїдів-інформаційників». А надалі-хто зна, як використовується здобута такими «розслідувачами» інформація? Чи на користь державі, у якій вони мешкають? – Та навряд!

Такого «експерта», «журналіста», «інформаційника» як правило – відразу й не знайдеш за справжнім ім’ям. Зазвичай існує він, занурений к свої «потаємні» думки десь у світі віртуальних інтернет-видань, тимчасових блогів та форумів. І рученятами, що непризвичаєні до фізичної праці, «колотить» по клавіатурі комп’ютера, формуючи паплюжні тексти, ніби вказуючи як все навколо, «геть усе», «геть усюди» погано – і в державі, і в місті, та навіть у будинку і на подвір’ї його. І тішиться з того – він бо ж «молодець», «герой». А користі з того?

Справжнє покликання медійника, фахівця інформаційної сфери – допомогти суспільству, громадянам, державі: інформуючи про проблему – посприяй її вирішенню. Багато із представників цієї професії дійсно варті справжньої щирої поваги. Та хочеться нагадати іншим з них, тим що не гребуючи «гонорарами», отриманими від сумнівних «замовників» завжди готові виконати «заказуху», за відпрацювання грантової копійчини – паплюжачи країну, хліб якої споживаєш, ризикуєш сам залишитися без хлібу.