КРИС можна побачити в Броварах, у музеї старовинної зброї

рис з’явився на острові Ява, розповсюджений по усій Індонезії, на Філіппінах та Малайзії. Етимологія пов’язана з давньояванським словом ngeris, «нгеріс», що означає «колоти», «пронизувати».

Всі, хто захоплюється пригодами Гаррі Поттера, пам’ятають ніж, яким відкривав Гаррі потаємну кімнату – він мав дивовижний  хвилястий клинок.

Це був  чарівний ножик, який Сіріус Блек подарував своєму хрещенику Гаррі Поттеру на Різдво, коли той навчався на четвертому курсі. У наборі ножа були різні леза і шило. Цей ніж міг відкрити будь-який замок, а шило могло розплутати будь-який вузол. Завдяки йому Гаррі вдалося відкрити кабінет Долорес Амбридж,  але лезо розплавилося, коли спробував відкрити ним двері в саму таємну кімнату в Відділі таємниць…

Прототип цього ножа можна побачити  в Броварах, у музеї старовинної зброї. Цей ніж має назву  – крис  і є  сакральним предметом не тільки в книжці про Гаррі Поттера, але й в… Індонезії.

Крис з’явився на острові Ява, розповсюджений по усій Індонезії, на Філіппінах та Малайзії. Етимологія пов’язана з давньояванським словом ngeris, «нгеріс», що означає «колоти», «пронизувати».

Перше, що привертає увагу при погляді на крис – це його незвичайна форма. Якщо бути більш точним, то форма його клинка  асиметрична, а сам клинок часто має хвилеподібну форму.  Кількість, так званих «хвиль», повинна  бути непарною – інакше буде біда.

Окрім  своєї форми, клинок криса має красивий і різноманітний візерунок на самому лезі. Клинок робився з багатошарової сталі різної твердості,  він виготовляється з так званої сталі «памор», що дуже схожа на дамаську сталь. Малюнок сталі може бути різним, та проявляється завдяки обробці у миш’яку та соку лайма. До складу  сталі додавали нікель і під час протравлення неоднорідна структура клинка давала неповторний візерунок. Майстерність виготовлення даних кинджалів досягла такого рівня, що ковалі могли задати клинку будь-який малюнок.

Найбільше цінували криси, де на лезі виходив малюнок людини, трохи менш цінними вважались ті, на малюнку яких можна було вгледіти силуети тварин чи зірки.

Свій статус сакральності  крис придбав саме в Індонезії, а з шістнадцятого по вісімнадцяте століття поширився на Філіппінах і в Малайзії. Звичайно ж, міфи і легенди про чудесні і навіть містичні здібності цього кинджала оточували всю історію його життя і розвитку, але в кінцевому підсумку, саме вкладений сакральний сенс дозволив стати крису національним малайським кинджалом.

Легенди та міфи є про різні види зброї. Але, слід відзначити, що крис можна назвати одним з найбільш овіяних легендами кинджалів. Ходять розповіді про ножі, котрі самі по собі літали та шукали жертви. Є легенди про те, що ніж, підвішений біля входу в хату, захищає своїх хазяїв. Також, вважається, що крисом не можна показувати на людину, бо це принесе їй біду, а то й смерть.

Окрема легенда розповідає про міфічний крис, котрий був виготовлений з заліза різних регіонів, і сам по собі літав у пошуках жертви. Коли ж його спробували знищити, він перетворився на метеорит, й полетів в космос, причому, за легендою,  кожні 400 років має повертатись на Землю та призводити до бід…

Крис по праву можна назвати одним з найбільш унікальних в історії людства видом холодної зброї. Адже не дарма існує навіть ціла наука, цілком присвячена цьому кинджалу з хвилястим клинком – «крисологія». До того ж, сам крис і процес його виготовлення внесені до списку Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.

В Броварах крис з’явився завдяки  Євгену  Гредунову, який  вже багато років  колекціонує старовинну зброю.  Як розповідав Євген, все почалося з маленького кортика, який подарувала йому мама  у дитинстві, а  коли потрапив у східну антикварну лавку буквально «захворів» стародавньою зброєю. За десятки років  він зібрав величезну колекцію, серед якої не тільки європейська та тюркська зброя, але й   екзотична зброя з арабських країн, Китаю, Японії , Індонезії.

Восени 2020 року у Броварах,  на базі своєї колекції, Євгеній  Гредунов відкрив  Український Музей приватних колекцій, історичної зброї та обладунків. Зареєстрував однойменну громадську організацію.

Не зважаючи завантаження (він – успішний бізнесмен з виготовлення  алюмінієвих  конструкцій та виставкового обладнання. Звертаю увагу музейників, що тут можна замовити сучасні вітрини…),  кожного тижня проводить безкоштовні екскурсії.

Колекція  зброї дійсно потужна і унікальна.  Є  дуже рідкісні  експонати середньовіччя, якими вже зацікавились фахівці Казахстану та Узбекистану.
Проте, Євген  чесно визнає, що він не музейник, а колекціонер –  збірка потребує  додаткового  вивчення і атрибуції. Він запрошує фахівців до діалогу, підкреслює, що його колекція  відкрита для вивчення і наукового обігу.

Адреса музею: Київська область, Бровари, вул. Броварської сотні, 3

P.S. На жаль, до приватних колекціонерів  в Україні  упереджене ставлення – їх обвинувачують у зв’язках з чорними археологами, у нелегітимності їхніх  колекцій, забуваючи, що музейні фонди національних музеїв складаються саме з таких приватних колекцій, які були «націоналізовані» після 1917 року.  Невже всі мали атрибуцію і офіційні  описи?

Міністерство культури  має давно вести цивілізований діалог з колекціонерами, а не писати на них заяви в МВС! Сфера делікатна і законодавчо не врегульована! Як і антикварний ринок…
А зараз приватні колекції  кидають  в вогонь «наукової інквізиції», а колекціонерів піддають публічній анафемі.

Приклад Євгена Гредунова зі створення доступного всім музею і легалізації через громадську організацію є цікавим і вартим наслідування!

Наталка Іванченко, журнал «Музеї України»