Реформа боляче вдарила по закладам культури – все життя гуманітарна галузь була дотаційна, а зараз вона має сама на себе заробляти – і це всіх ввело в ступор.
Пандемія змінила інформаційно-культурний простір світу. Після шоку
довготривалих локдаунів більшість проектів перейшло в інтернет:
концерти, спектаклі, виставки, конференції, зустрічі, лекції стали
звичайним явищем у форматі онлайн-режиму.
Під час локдаунів інтернет заповнився пропозиціями щодо проходження
різноманітних онлайн-тренінгів – це дало можливість активним
користувачам отримати нові знання під час самоізоляції.
Проте, прослухавши кілька годин тренінгів, розумієш, що більшість так
званих «тренерів» не має ні освіти, ні практичних знань – і від таких
тренінгів користі немає.
Вирішили зустрітися з Артемом Ловягіним, головою громадської
організації «Гуманітарна ліга», який активно проводить результативні
тренінги.
Артем Ловягін: Ми не живемо минулим – ми змінюємо своє життя!
– Пане Артеме. Ваша організація розпочала тренінгові заняття. Чим вони відрізняються від інших подібних навчань?
Артем Ловягін:
По-перше, у нас навчання в офлайн-режимі. Ми категорично
відмовляємося працювати в онлайн-режимі – він не дає реального, живого
контакту з учасниками і через це знижується якість навчання. Один із
наших тренінгів: ораторське мистецтво. Поясніть, як можна правильно
поставити голос людини, навчити його ораторському мистецтву в Zoomі? До
того ж, наша головна аудиторія – жителі невеликих міст та селищ, які
зараз починають активно розвиватися, а у них зовсім інший менталітет –
вони люблять спілкуватися наживо.
По-друге, ми багато працюємо над проєктним менеджментом, який
потребує колективної роботи. Після навчання всі учасники отримують
реальний проєкт, який можна подавати у фонди для отримання фінансування.
По-третє, ми ретельно підходимо до відбору тренерів. Зараз на ринку є
багато експертів з реальним досвідом роботи і знаннями. І ми шукаємо
таких фахівців, які готові поділитися своїми знаннями і підготувати
спільноту до змін, до нового сприяння сучасних реалій. Пандемія
показала, що зворотньої дороги не буде – світ змінився і добробут людини
залежить лише від неї, а не від «доброго роботодавця». Настав час
заробляти, а не отримувати зарплату.
-Хто ваша цільова авдиторія?
Артем Ловягін:
Реформа боляче вдарила по закладам культури – все життя гуманітарна
галузь була дотаційна, а зараз вона має сама на себе заробляти – і це
всіх ввело в ступор. Більшість працівники культури до цих змін не
готові, особливо в депресивних регіонах.
Наше завдання – показати їм додаткові джерела фінансування, підняти
загальну фінансову грамотність людей, розширити їхні можливості.
Врешті-решт, знайти і підготувати нових лідерів серед молоді. На жаль,
старше покоління дуже інертне – покоління «ждунів»: воно звикло
отримувати мінімальну, але стабільну зарплату. Більшість не вміє ні
креативно думати, ні шукати альтернативне фінансування.
Тож, наша цільова аудиторія – це молодь, яка хоче змін.
В Україні молодь – це люди з 18 до 35 років. В Європі – до 45 років. Я
оперую європейськими стандартами і вважаю, що молодість – це душевний
стан. Запрошую долучатися всіх, хто хоче змін у своєму житті, у своїй
громаді.
-Ваша організація працює в Донецькій області. Чому саме в цьому регіоні?
Артем Ловягін:
Я сам переселенець з Донецька. Тож проблеми регіону для мене близькі і
зрозуміли. Працював у Донецьку в різних закладах культури, викладав,
був режисером і продюсером.
У 24 роки очолив районний відділ культури – організовував і проводив
сотні різноманітних заходів. Після казематів ДНР виїхав до Польщі,
побачив як там розвивається культурна індустрія, які сучасні європейські
пріоритети. Багато чого побачив і навчився. У 2016 році провернувся до
Краматорська і очолив обласний центр культури, зробив
навчально-методичний центр, виступав режисером багатьох обласних
заходів. Але номенклатурні реалії не завжди дають можливість креативно і
масштабно мислити – тож, повернувся в громадську діяльність, але
Донецьку область не покинув.
-Яка мета вашої організації?
Артем Ловягін:
В першу чергу – не жити минулим. Тридцять років ми будуємо свою
незалежну країну, але так і не отримали ЄДИНОЇ країни: кожен регіон
розказує свою історію.
У нас є єдина територія, є спільна мова, є всі атрибути державності, а
єдиної національної ідеї – немає. Є тільки гасла, які більше дратують
людей, ніж об’єднують.
Війна на сході України показала реальний стан ідеологічного виховання
українців. Зараз я живу біля Києва і бачу, що мало хто розуміється, що
відбувається в країні, завдяки кому ми мирно живемо, сидимо в кафе,
розважаємось, народжуємо дітей, вільно подорожуємо.
Східні області України – це буферна зона, яка стримує російську
навалу. І зараз дуже важливо підтримувати людей, які живуть в тих
регіонах, дати їм віру в своє майбутнє в складі України.
Ми хочемо донести людям правду про Донбас, а Донбасу – показати
справжню Україну. Для цього розробляємо заходи всеукраїнського масштабу,
проводимо локальні акції, виставки, шукаємо фінансування.
Сподіваюсь, що все у нас вийде. Дивіться за нашою сторінкою на Файсбуку і на сайті
І запрошуємо до співпраці.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.