Польська мілітаризація

як потенційна загроза для територіальної цілісності України

Польща активно здійснює мілітаризацію держави, що у сучасній геополітичній ситуації вигідно країнам НАТО для забезпечення
надійного захисту у Східній Європі. Вже сьогодні ця країна виплачує Північноатлантичному альянсу більше 2% від свого ВВП. 

Ще у 2016 році Польща оприлюднила оновлену «Концепцію оборонної політики», в якій наголошувалося на необхідності «стримування Росії». Відповідно до вказаного документу Варшава недооцінила масштаби «загрози зі Сходу», у зв’язку з чим у тому ж році на території Польщі пройшли найбільші з часів закінчення холодної війни навчання Східної Європи - «Анаконда 2016». З того часу польські керівники поступово нарощують військову потужність країни і поступову її мілітаризацію.

У 2017 році на півночі країни на відстані 60 км від Калінінградської області була розгорнута батальйонна група НАТО. Нове військове формування налічує понад 1100 військовослужбовців, 900 з яких - представники США. Посилення обороноздатності здійснюється в рамках програми «розширеної передової присутності НАТО», яка націлена на зміцнення бойового потенціалу Альянсу у Східній Європі. Усього в регіоні були розгорнуті чотири багатонаціональні батальйонні групи, окрім Польщі, ще у Латвії, Литві та Естонії. Для координації військової діяльності була створена штаб-квартира північно-східної дивізії НАТО у польському м. Ельблонзі.

До середини 2020-х років на сході Польщі планується повністю сформувати нову дивізію регулярної армії, про що ще у 2018 році офіційно заявив Міністр оборони Маріуш Блащак. У відповідь на польську мілітаризацію Москва і Мінськ поступово зміцнюють свій оборонний потенціал, створюючи єдину систему протиповітряної оборони у східній Європі.

Конкретно ж для України така ситуація є вкрай небезпечною. Під егідою превентивних мір проти російської агресії, Польща спокійно зможе діяти у своїх геополітичних інтересах на Буковині, Галичині і Закарпатті. Досвід Росії демонструє робочу стратегію: не обов’язково відкрито заявляти про свої територіальні претензії, можна скористатися ситуацією нестабільності на території держави сусіда і слідувати пораді Ніцше: “Падаючого штовхни”.

Як приклад, у 11 червня 2020 року польські солдати вторглися на територію Чехії. Солдати заборонили місцевим жителям відвідувати церкви через карантин, а потім вибачились за непорозуміння. Польська влада принесла офіційні вибачення, але в загальному контексті ця ситуація - це не просто непорозуміння, а виважений розрахунок. Наступного разу, якщо Польща введе війська у Чехію, чехи спершу сприймуть це як “непорозуміння” і одразу не прийматимуть нагальних мір.

Разом з нарощенням військової потужності у Польщі активно
діють громадські організації як радикально-націоналістичні рухи,
які підтримуються державою для реалізації геополітичних амбіцій. Представники вказаних організацій відкрито заявляють про територіальні претензії до України, а також наміри захищати інтереси своїх громадян
у нашій країні.

Так, лідер польської громадської організації «Фаланги», історик, публіцист і громадський діяч Бартош Бекєр заявив:

«... Розділ України повинен розглядатися як можливий сценарій, який піде за крахом української держави, у цьому допоможе корупція, шовіністична ненависть і олігархічна мафія. Польща, Росія, Угорщина
і Румунія повинні захищати свої народи, що опинилися на Україні в ролі нацменшин. Ми повинні захищати свою культурну спадщину від київського режиму...»

Таким чином, сучасна геополітична ситуація України нагадує часи Першої Світової війни, коли у 1919 році Україна опинилася у трикутнику смерті між нацистами, червоногвардійцями та білогвардійцями. Сьогодні ж Україна затиснута між Росією, Польщею та Угорщиною, які нарощують свій військово-технічний потенціал. Сподіваймося, що очільникам вказаних держав вистачить дипломатичного ґлузду реалізовувати свої геополітичні амбіції не у фізичному просторі.