Маленька прогулянка Естонським музеєм просто неба у Таллінні

20 июня 2018, 02:21
журналист
0
19
Маленька прогулянка Естонським музеєм просто неба у Таллінні

Коли хочете зрозуміти менталітет країни, завітайте до музею просто неба – там зберігається душа народу!

Коли хочете зрозуміти менталітет країни, завітайте до музею просто неба  –   там зберігається душа народу!

Мабуть перед  тим, як розпочати розповідь про етнографічний музей просто неба у Таллінні, я нагадаю історію появи музеїв  під відкритим небом.
Перший музей під відкритим небом виник у  Швеції.

У кінці ХІХ  століття,   на острові Юргоден, що у Стокгольмі, був побудований  фольклорний  культурно-історичний  музей просто неба.  Музей отримав назву «Скансен» (на місці музею стояв маєток, який мав назву «скансен» на честь  невеликої фортеці з окопами, яка знаходилась поруч.  «Скансен»  зі шведської мови – укріплення.  Дуже часто українські музейні  діячі плутають поняття «музей просто неба»  зі  «скансеном», не розуміючи  його істинного перекладу).

Шведську ідею    підхопили   інші країни – всі розуміли, що під  активним натиском індустріалізації та урбанізації зникають  народні ремесла, фольклор,  традиційна архітектура та архаїка.  У народів нівелюється національна ідентичність. Для збереження своєї культури, у світі  за сто років   відкрили кілька сотень таких  музеїв (в Україні понад десяток, серед яких чотири мають національний статус).

Урбанізація у більшості країн все ж таки  перемогла, але в  Європі  залишилися кілька  унікальних країн, де старовина зустрічається на кожному кроці, це – країни Балтики.

Подорож до Литви, Латвії, Естонії   –  подорож у  часі: там і досі зустрічаються  дерев’яні садиби,  вітряки  та млини,  на кожному кроці «оживають»  сільські хутори.  Країни- музеї просто неба. Якщо ти хочеш потрапити в реалії  ХІХ- початок ХХ століття – їдь на Балтику.

Моя остання мандрівка  була до Естонського музею під відкритим небом. Завдяки співробітникам музею мені  вдалося потрапити в усі музейні закутки  і відчути робочу атмосферу.

Маючи досвід роботи  у подібному  музеї,  можу сказати –  є з чим порівняти.  Я думаю моя розповідь буде цікава  як для туристів, так і для фахівців. Там є що побачити і чому навчитися.

Інформація для туристів.  Музей має величезну площу – 80 га з надзвичайно мальовничим морським узбережжям (колись на території музею проходила прикордонна  стежка і прикордонники ганяли відвідувачів з берегової лінії). Вся територія – це суцільний ліс , де бігають дикі олені, а на морі  плавають дикі гуси і лебеді (їх  годувати заборонено).  На території розміщено 14 хуторів і сотня  стародавніх автентичних будинків (рига). У музеї є  церква (діюча), корчма(діюча), школа ( діюча), млини та вітряки, пожежний гараж і величезні дерев’яні  будинки, де проводять інтерактивні заняття як в літній, так і в зимовий  період (у хатах печі діючі!).  Один раз на місяць топлять музейну баню ( по-чорному).

До музею легко добратися міським транспортом ( музейний інфо-центр знаходиться у старому місті). Музей відкритий щодня ( у  літній період   з 10-00 до 18-00 години). Квитки  – 9 євро ( дитячий – 6 євро).  На території є діюча корчма з національною кухнею (комплексний обід  коштує 5 євро), яка працює до 20-00.

Тож, будете у Таллінні, завітайте до музею під відкритим небом, і ви зрозумієте національні особливості   естонського народу.  Відвідування музею розраховано на цілий день. Рекомендовано брати  зручне взуття і кофтину ( біля моря  прохолодно).

Ну,  а тепер інформація для фахівців.      

По-перше, в державному музеї нема жодного орендатора! Музей працює тільки на себе, а не на чиїсь кишені. На музейній території знаходиться одна корчма, один музейний кіоск,  один  сільський  магазин, де  працюють лише  музейні працівники (на зарплаті).

На хуторах ( садибах)  живуть свійські тварини і відвідувачі мають до них  доступ ( за ними доглядають теж музейні працівники). По музейним стежкам ходять лише музейні коні ( квиток для  катання купують на касі).

Сувенірний кіоск («пастка для туристів»)  на вхідній групі – і там  працюють штатні працівники. Вхідних квитків нема – є лише  липучка  з датою входу, яка кріпиться на одязі відвідувача ( ми, гості музею, теж ходили  з такими липучками, інакше могли потрапити під «музейну депортацію»). Всі працівники музею ходять з бейджиками!

По-друге. Для відвідувачів є  аудіо – гіди – музей  від штатних екскурсоводів відмовився. Екскурсії проводять або наукові співробітники ( дуже рідко), або зовнішні гіди, які отримали  акредитацію у музеї. Зазвичай,  під час активного туристичного сезону для проведення  екскурсій запрошують  сторонніх  гідів.

По-третє. Бюджет музею складається з  державних коштів ( 1/3 частина) і  2/3  частина – зароблені гроші. Під час проведення етнографічних свят ціна на квиток може змінитися.  Але, заходів  не так вже й багато – цього року в план роботи закладено  8 свят (квітень-вересень).

Доглядачі проводять майстер-класи , показують ремесла і постійно щось або тчуть, або в’яжуть, або плетуть.  Вони  одягнуті  у національний одяг і відрізняються від інших працівників музею.   По суботам на кожному хуторі  проводять  інтерактивні заняття, але й у будні  доглядачі сидять і  майструють біля хат.

І в четверте. Більшість хуторів –  без доглядачів. Там експозиції відкриті для доступу: найцінніші експонати  “закриті” або  мотузкою, або скляними перегородками, які миє окремо закріплена людина.    Всі  музейні об’єкти мають пічне опалення   (по-чорному)  і  заходити до них  досить важко – задихаєшся від чаду. Але всюди є  освітлення ( електрична проводка) та пожежна  сигналізація. На території є відеокамери.  Хутори розташовані далеко один від одного, але  під постійним відео наглядом за будинками і мають окрему музейну охорону ( знову ж свої  співробітники).

А тепер найцікавіше. Зазвичай в українських національних музеях та заповідниках працює від 150 до 400 працівників, як мають у штаті величезну кількість наукових співробітників і доглядачів. В естонському музеї працює всього  100 осіб, з яких: 3 реставратори, 2 фондових працівника ( колекція налічує майже 80000 одиниць зберігання) та  10 наукових співробітників. Всі активно займаються наукою, встигають підготувати та провести  навчальні та освітні програми,  проводять конференції та навчання.  Вміють писати і вигравати гаранти. Беруть участь у міжнародних наукових заходах, випускають наукові книги і журнали, проводять реставрацію і консервацію, активно їздять в експедиції.  В адміністрації  та бухгалтерії працює  лише 5 осіб.

Всі інші – підсобні  працівники , які встигають  прибрати і відремонтувати, зустріти та розважити відвідувачів.   Більшість працівників – сезонні робочі.

В зимовий період, коли  працює  тільки  одна експозиція, школа, церква та шинок,  кількість працівників скорочується.

Стан музею викликає захоплення  – всі дахи цілі, дерево без грибка, без шашелю та інших шкідників, всюди прибрано, насаджено, скошено. Реставратори працюють на сучасному обладнанні у приміщені з новим ремонтом.

Музейники ефективно працюють, хоча у них  звичайна  середньомісячна естонська зарплата (до 1000 євро).  У них нема ні  доплат, ні індексацій, ні зайвих надбавок та коефіцієнтів.  У них є відвідувачі,  друковані книги, реставрація.  Є реальна музейна робота, а  не постановочні кадри для Фейсбука.
А мені згадались реалії київського музею просто неба.

Сумно…

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости мира
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.