Чому Газпром намагається розірвати газові угоди 2009 року?

4 марта 2018, 12:49
соціальний експерт
0
718
Чому Газпром намагається розірвати газові угоди 2009 року?
Пастка для Газпрому

Аналітика без емоцій ...

Незалежна аналітика від відомого експерта Вячеслав ІЛЬЧЕНКО :

"Темники" у нас люблять читати навіть більше, ніж політичну аналітику. Аудиторія у статей, в яких наводяться скани чи фотографії тез, які використовують партії для коментування подій, в рази вища, ніж тих, де ці події аналізуються. Після чого в мережі тут же починається вишукування елементів цих темників і радісне підхіхікування – "ага, по темнику пишеш". Звісно, що зміст самих тез при цьому ігноруються, а там може бути багато цікавого.

Ось чому ця стаття написана... саме по темнику. Не далі як учора видання "Букви" сфотографувало тези на телефоні у Сергія Соболева, стосовно чергового рішення Стокгольмського суда по газовим контрактам, однак чомусь ніхто не вчитувався в них. А ми саме так і зробимо, копнувши чималенький фактаж, який криється за кожною із них.

Почнемо із суда, який розглядав питання по газовим контрактам. У вітчизняній журналістиці він називається чомусь саме судом, хоча правильна його назва – Арбітражний Інститут Торговельної Палати Стокгольма (Arbitration Institute of the Stockholm Chamber of Commerce). Це комерційна арбітражна організація, заснована в 1917 р., а з 1970 р. визнана США та СРСР як нейтральний майданчик для вирішення торговельних суперечок спочатку між Заходом та Варшавським Блоком, а потім і між будь-якими комерційними установами.

Це не міжнародна судова інстанція, а тому не приймає позовів, якщо в контракті немає так званої "арбітражної оговорки" – спеціального розділу, який визначає процедуру вирішення суперечок між сторонами. В контракті Юлії Тимошенко така оговорка є, в розділі 8.2, який визначає вищою інстанцією вирішення суперечок саме Арбітражний Iнститут Торговельної Палати Стокгольма.

Читайте також: Перемога у Стокгольмі здобута не всупереч, а завдяки газовим контрактам 2009 року

– таким чином, якби Юлія Тимошенко не внесла цей пункт до контракту, зараз б питання між Газпромом та Нафтогазом Стокгольмський арбітраж би НЕ вирішував. Він просто завернув би позов української сторони, вказавши, що не є судовою інстанцією, і без спеціальної оговорки юрисдикції не має (ст. 5. Регламенту ТПС). Такої оговорки НЕ містить жоден інший газовий контракт, який заключався між Україною та Росією, вона є тільки в контракті Тимошенко.

Крім того, контракт 2009 р. є комерційним контрактом господарюючих суб'єктів, а тому може розглядатись в Арбітражному Інституті напряму, без необхідності попереднього узгодження урядів України та Росії. Це теж досягнення Тимошенко, адже у всіх попередніх випадках Росія наполягала саме на міжнародному статусі, т. ч., унеможливлюючи перегляд норм договору без дозволу Газпрома і конкретно Путіна. Саме тому протягом 2005-2009 рр. точились постійні газові війни, адже по суті весь цей час Україна знаходилась в кабалі, і не мала навіть права оспорення норм контрактів.

Завдяки Тимошенко таке право з'явилось, і саме ним і змогла скористатись українська сторона в 2014 р. Відповідно, контракт 2009 р. називати "кабальним" неправильно навіть з чисто логічної точки зору: це єдиний контракт, який містив в собі спосіб виходу з газпромівської кабали – звісно, якщо ним правильно скористатись. 

В цьому місці виникає питання: чому цим арбітражем українська влада не користувалась раніше?

Тому що 21 квітня 2010 р. була укладена міжнародна угода Януковича-Медведева, більше відома як "Харківські угоди". 27 квітня ці угоди були ратифіковані парламентом в неконституційний спосіб (із брутальним побиттям депутатів), і денонсовані тільки 31 березня 2014 р.

Харківські Угоди, прийняті майже в пожарному порядку, були покликані "відкоригувати" контракти Тимошенко, а саме припинити дію наступних його пунктів:

– формульного ціноутворення (в Харківських угодах замінена на узгодження в ручному режимі через секретні додатки – їх за каденцію Януковича було укладено цілих 29);

– статус угоди як комерційного контракт, який керується цивільним правом (оскільки Харківські Угоди є міжнародним договором, то і контракт набуває статусу міжнародного - що технічно повертає Україну до попереднього кабального стану);

– право перегляду норм контракту в Стокгольмському арбітражі (оскільки Арбітражний Інститут судовою інстанцією не є, міжнародні договори він до роботи не приймає, а тільки сприяє вирішенню таких спорів як одна із сторін міжнародного переговорного процесу - ст. 1. Регламенту ТПС).

За це Україна отримувала віртуальну скидку в $100, фактично при цьому повертаючись до кабального стану, однак уже при цінах, значно вищих за европейські – оскільки формульна ціна уже де-факто не діяла. Саме в цей час розпочалась інформаційна кампанія про те, що найвищі ціни в Европі – результат контракту Тимошенко, і що він складений такими геніальними юристами, що переглянути його ніяк не можна. За що її й посадили.

Давайте перевіримо, чи це було так. Спершу познайомимось із основними принципами ціноутворення на газовому ринку. В нормальній країні вони виглядають так:

– амортизація основних фондів (70%);

– заробітна плата із нарахуваннями (12,8%);

– комерційні витрати (5%);

– транспортні витрати (12%);

– інші витрати (0,2%).

До цих компонентів додаються різні додаткові складові. Наприклад, спотова ціна на Франкфуртському хабі (яку дуже люблять використовувати нинішні реформатори) включає в себе транспортну націнку (від видобувача до хаба, і від хаба до споживача), зберігання добутого газу (спотова ціна оперує залишками газу, які лишились нерозподіленими після довгострокових контрактів) та так звану "біржову націнку" – тобто, додаткову ціну, отриману в результаті торгів. Це робить спотові ціни на 30% вищими, ніж по довгостроковим контрактам.

Читайте також: Стокгольмський арбітраж виніс рішення по "Газпрому". Що далі?

В дужках додамо, що використання Франкфуртського хаба для формування ціни на український газ є нелогічним і незаконним. Просто тому, що наш газ на тому хабі НЕ торгується.

Додаткові складові є і в ціні російського газу, причому – політичні. В цьому можна пересвідчитись, прочитавши "Енергетичної Стратегії Росії до 2020 року", яка цілком доступна в мережі.

Таким чином, коли до контракту Тимошенко виставляється претензія у вигляді розрахунків, скільки коштує газ на кордоні Німеччини, і скільки він має коштувати на кордоні України – то до реальності такі розрахунки відношення не мають. Тому що ціна для Німеччини включає і участь в будівництві "Північного Потока", і спільне видобування газу, і багато чого інше. А ціна для України завжди включає в себе політичні поступки, які повинен забезпечити той, хто укладає договір. Це теж ознака кабали, тому що по факту кожен новий президент України змушений по новій домовлятись про ціну газу, і про поступки, в залежності від яких вона буде низькою чи високою.

– заклавши в контракт 2009 р. формульне ціноутворення, Юлія Тимошенко вперше в історії покінчила із політичною складовою ціни російського газу, чим зробила великий крок вперед в реальній енергонезалежності. Оскільки ціна формується за формулою, договір перестає залежати від політичних забаганок Кремля, а також від персони президента, і стає залежною тільки від стану европейського газового ринку.

Давайте подивимось, від чого ж залежала кінцева ціна газу за формулою Тимошенко (п. 4.1. оригінального контракту, ціна формується поквартально).

– базова продажна ціна газу (а);

– середньоарифметичне значення цін на газойль за опорний період (б);

– середньоарифметичне значення цін на мазут за опорний період (в);

– середньоарифметичне значення цін на газойль за останні 9 місяців перед поставкою (г);

– середньоарифметичне значення цін на мазут за останні 9 місяців перед поставкою (д);

– k – понижуючий коефіцієнт 0.8, який з 2010 р. повинен дорівнювати 1 – це дає річний лаг для впровадження енергозберігаючих технологій та диверсифікації поставок газу (е).

Параметри (б) – (е) прив'язують ціну російського газу до міжнародних енергетичних бірж (бо ж своєї у нас нема), і зв'язують руки Путіну для встановлення політичної ціни на газ, а також є сильним інструментом пониження цін. Дивіться, в результаті дії формули Тимошенко реальні ціни за 2009 р. виглядали наступним чином:

1 кв. – $ 360
2 кв. – $ 270,95
3 кв. – $ 198,34
4 кв. – $ 208
1 кв. 2010 р. – $ 305,68

В дужках слід додати, що $360 – це ціна газу, що склалась станом на 1 січня 2009 р. (контракт Тимошенко був укладений 19 січня), і була результатом дії попереднього договору Єханурова, укладеного в грудні 2005 р. із компанією РУЕ. Цей договір передбачав купівлю туркменського газу за посередництва РУЕ, а наприкінці 2008 р. Туркменія різко підняла ціни на газ до 225-295 доларів за тисячу кубів, а це якраз і дає разом із посередницькою націнкою 360 дол. на тисячу кубів, із подальшим підвищенням до 384 дол.

Як бачите, ціни, сформовані уже формульним порядком, значно нижчі.

Базова ціна в 450 доларів, взята в формулі Тимошенко за основу, таким чином, ніколи реально не застосовувалась - це просто була відправна точка для розрахунків. Для порівняння, ціна російського газу на кордоні Німеччини в січні 2008 р. становила 576 дол. за тисячу кубів (за даними МВФ). Оскільки в Німеччині теж застосовується формульне ціноутворення, реальна ціна там також була значно нижча.

Однак як видно із вищенаведених даних, ціна з 1 кв. 2010 р. почала повільно зростати навіть в формульному варіанті. Так що Харківські Угоди були в принципі непотрібні, ціна б усе одно виросла до бажаних Кремлем 384 дол. за тисячу кубів. Однак в 2010 р. був відкритий сланцевий газ, що різко здешевило газ в Европі, а також був прийнятий Третій Енергопакет, який почав діяти в 2010 р. і факту скасовував принцип "бери чи плати". А в контракті Тимошенко були іще два цікавих пункти:

– щорічні обсяги закупівлі газу у Росії можна було зменшувати на 20% (п. 2.2.3);

– цінова частина контракту може бути переглянута в Стокгольмському арбітражі при зміні ринкової ситуації (п. 4.4)

Ці умови дозволяли значно знизити ціну по контракту, чим і скористались потім численні европейські фірми в 2012 р., починаючи з чеської RWE Transgas. Саме тому при розгляді українського позову по "бери і плати", був взятий період саме 2010-2015 рр. (помітимо, що 2009-й сюди не входить – на той момент ринкова кон'юнктура ще не змінилась).

Скориставшись тим, що на вищій посаді України опинився прямий агент впливу, Путін за допомогою Харківських угод ефективно заблокував для нас можливість скористатись Третім Енергопакетом як приводом для перегляду цін (як ми уже знаємо, арбітраж в Стокгольмі Харківськими угодами був скасований), і таким чином Україна і опинилась в кабалі.

– в цьому місці ми остаточно можемо констатувати, що кабальними є не контракти Тимошенко, а Харківські Угоди, укладені Віктором Януковичем в антиконституційний спосіб. Фактичне інформаційне табу на зміст цих угод і дозволило чисто пропагандистськими методами перекласти вину за газове закабалення України з Віктора Януковича на Юлію Тимошенко. До речі, чинний президент, Петро Порошенко, заключення цих угод вітав.

Лишилось зробити останнє зауваження. Останній суд Стокгольмського арбітража був по транзитуванню газу. Справа в тому, що в 2009 р. фактично було заключено два окремих договори - один по імпортуванню газу (19 січня), а другий по транзиту (22 січня), адже ще в 2005 р. зв'язка між поставками газу та транзитом була розірвана. 

Цей контракт теж визначав ціну по формульному принципу, і там в п. 8.1. в формулу з 2010 р. була забита реальна продажна ціна на імпортний газ, який постачався в Україну. Саме по цій формулі, закладеній Тимошенко, і був розрахований той борг, який присудив нам Стокгольмський арбітраж.

Що тут, власне відбулось. Вирішивши в 2010-му році, що по Харківським угодам Україна не зможе добиватись зниження ціни, Газпром різко задрав ціни. Розраховуючи, що Харківські угоди заблокують арбітраж, і ціна за транзит переглядатись не буде, він спокійно платив ціну, визначену на 2009-й рік. Однак, в 2014-му році Харківські угоди було денонсовано, і Україна отримала назад право на Стокгольмський арбітраж. І Росія тут же попала в пастку, дбайливо розкладену ще в 2009 р. Юлією Тимошенко, яка заклала в формулу прив'язку до реальної продажної ціни.

А ви думаєте, з чого це Міллер так різко оголосив сьогодні про розрив всіх контрактів з "Нафтогазом"? Бо якщо застосувати всі норми контрактів Тимошенко так, як вони були виписані, Україна виходить із газової кабали, а "Газпром" ще й лишається по факту нам винен. Зараз, втім, перспективи не дуже райдужні - бо нинішні "газовики" уміють тільки схеми рисувати, а перемагають лише тоді, коли користуються створеним до них ресурсом. Зараз вони не знайшли нічого кращого, ніж відключити школи і лікарні - чого в значно гіршій ситуації ніколи б не зробила Тимошенко.

Може, варто знову повернути її до влади, щоб вона знову врятувала Україну, як тоді, в 2009-му?

Джерела:

– Контракт Тимошенко на імпорт: https://www.pravda.com.ua/rus/articles/2009/01/22/4462671/

– Контракт Тимошенко на транзит: https://www.pravda.com.ua/rus/articles/2009/01/22/4462733/ 

– Динаміка цін за 2009-2013 рр. https://durdom.in.ua/ru/main/article/article_id/19134.phtml

– Енергетична стратегія РФ: http://www.energoinform.org/normatives/powerstrategy.aspx

– Побиття депутатів під час прийняття Харківських Угод: https://www.youtube.com/watch?v=DbYdM_Jz43M

– Прогноз цін на газ на 2008-2009 рр.: https://www.pravda.com.ua/articles/2008/08/26/3534446/

– Регламент Торговельної Палати Стокгольма: https://www.lawmix.ru/abro/512

Вячеслав ІЛЬЧЕНКО

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости мира
ТЕГИ: Газпром,Нафтогаз,газовые контракты,Стокгольмский арбитраж
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.