Почему Стрелкову сказали - уйти. И на какую девушку обменяли Славянск

2 декабря 2017, 06:11
журналист-правозащитник
0
4639

Ірма Крат в полоні: Ви можете мене тут розстріляти, але я за УКРАЇНУ!


Говорити правду, це говорити все! Ніхто  не звільняв місто Славянськ з боєм, сепаратистам  просто сказали - піти звідти! 

Я проти того, щоб брат йшов проти брата і вважаю що цю війну потрібно закінчувати, і що розпочали її олігархи де у кожного свій шкурний інтерес! 
Коли відходячи морально від розстрілу на Майдані у 2014 році побачила, що до полону в Донецьку потрапили перші наші військові, в мене серце кровью облилося. я попросила Мосійчука щоб він сконтактував мене із "112" телеканалом, щоб вийти в ефір і саказти на увесь світ що я їду захищати Україну. Після прямого ефіру генеральний директор Андрій Мандрика запропонував мені вести прямі ефіри із місця подій і навіть дали мікрофон 112 телеканалу, що мене дуже обрадувало, бо я була певна що дякуючи цьому мікрофону я зможу потрапити до полонених і сказати тихенько на вухо : "Я до вас добралася, я вас врятую". Я не знала на той час як я їх буду рятувати, я просто їхала до них на порятунок і все. За добу до полону я зв'язалася із Максимои Левіном журналістом Лівого Берегу і попросила дати контакти тих військових, які змогли прорватися з облоги, потім набрала до свого адвоката Олега Веремієнка і попередила, що я можу не повернутися. Що я їду без надії на власне життя. Він мене відмовляв, але то були марно, перед моїми очами хлопці з української армії над якими знущаються в полоні....



Далі я прибуваю на один блок-пост, другий, третій, мене вже ведуть, але я того не знаю, мене зрадили, здали, я певна в цьому. На останньому, четвертому блокпосту я телефоную на 112 телеканал і кажу, що вийду із стрімом в прямий ефір через 12 хвилин. Проходить хвилин пять, підїжджає озброєний ОПЛОТ, виходять з автоматами націленими на мене 4 чоловіка, і я зрозуміла, що я приїхала. Відберають мобільні, везуть на підвал, завязують очі і 7 днів без сну допитують з якою метою я приїхала ? Не сказала, падала без свідомості, але не сказала. Із самозбереження , на ходу вигадала історію, що приїхала писати книжку про війну, а потім цю версію підхопили ЗРАДНИКИ! 


Потім на 8 день допиту прийшов Ромашка, він був із спецури, поговоривши зі мною хвилин 10 відразу зрозумів, що я за життя інших хвилююся більше ніж за своє, і говорить:

- "Альфу" взяли, 8 человек, тебя спасать приехали. Допрашиваем...
- Дайте лист бумаги
- Что писать будешь ?( улыбнувшись спросил Ромашка)
- Дайте бумагу и ручку .
- Ты мне нравишься, ты самая сильная из тех кого я брал в плен, я видел не одну войну, но таких сильных не видел.... Все пленные у меня ломались на первые два часа , ты семь дней продержалась. Ты так ничего и не сказала, ты же не книгу приехала сюда писать.... Ну ладно, не книгу, так не книгу, а вот Крым твой сдали, просто подарили нам. Напиши конечно, напиши... 15 человек захватывали администрацию Крыма, ждали Альфу, ждали своей смерти, но так и не приехала.... В любом случае я тебя уважаю, ты приехала за своими, они за нами. 

За пять хвилин він приніс ручку та аркуш паперу. Я не знала як на той час буду рятувати "Альфу", але я написала так впевнено і переконливо (мені так на той час здавалося), про те, що вони взагалі нічого не знають, щоб їх не били, не знущалися над ними, щоб били мене, бо все знаю лише я. 

Ромашка почитав в моїй присутності мого листа, голосно розсміявся, глянув так на мене і каже : "Выйдешь из плена, женюсь на тебе. Я тебе даю слово, только с уважения к тебе как к женщине, бить мы их больше не будем. "


- Правда?


- Я тебе даю слово офицера.

Пройшло днів три і до мене приходять в камеру конвой із звісткою, що Ромашку вбив снайпер. Тоді я вперше заплакала в полоні. Я не дозволяла собі цього навіть тоді коли мене виводили до журналістів. Я робила вигляд, що я сильніша усіх вас мертвих і живих котрі мене зрадили!

Далі три місяці полону. Чекала на українську армію щосекунди, не щохвилини, а щосекунди. Коли у вікно бачила якісь червоні ракети що злітали до неба, то плакала, бо думала, що наша українська армія в оточенні і просить порятунку. Ми ставали із Штепою на коліна і просили Бога їх врятувати! Ми вже навіть не думали про себе, ми думали що нам каюк, так доживаємо якісь лишні години. Вже надії на те що ми виживемо просто не було, ми розуміли, що в будь-яку хвилину при відході сепарів нас просто вб'ють.

А тепер просто щира і реальна історія нашого звільнення.

Мій батько на третій місяць мого полону зателефонував до Москви нашого двоюрідного прадіда генерала Російської Армії Олексія Крата котрому вже 89 років і попросив його допомоги у моєму звільненні.  Спочатку генерал відповів, що він такі питання не обговорює навіть на кухні. А потім коли звільнили Словянськ, він сам зателефонував до мого батька і запитав: "Де Ірма?" . Батько сказав що я вдома. Він просто поклав слухавку і більше нічого не сказав, але дав зрозуміти, що зустрічався із вищим керівництвом країни де з поваги до нього йому просто не могли відмовити. 


Олексій Крат, генерал Російської армії, батько котрого був відправлений до Сибірю за написання українською мовою докторської дисертації в Санкт-Петербурзі, був генералом повітряних сил РФ, особисто возив літаком міністрів  РФ. Діючий Міністр Збройних Сил РФ Шайгу був його учнем, а донька Крата вийшла заміж за його діючого помічника.

 Коли я перебувала в полоні то Російські телеканали вже встигли навіть зробити про мене цілий фільм і скоріше за все готували мене на роль Савченко, але потім цю тему швидко закрили, коли дізналися про родові зв'язки. 

4 липня 2014 року РФ дала вказівку Гіркіну вийти із Словянську і лишити там всіх полонених. Гіркіну не пояснювали чому треба лишити всіх полонених, і чому не можна їх взяти з собою, щоб вони прикривали їх колону живим щитом під час відходу. Обміняти було мене не реально, бо бариги знаючи мій характер що я буду вимагати довершити революцію до кінця прийняли рішення не включати мене в список полонених для обміну.

Родове дерево Кратів , одна гілка, це велика кількість генералів української армії, інша гілка, це генерали російської армії.

Про такі речі не говорять публічно, але я скажу, бо я не збираюся відмовлятися від своїх родичів і вважаю, що два братських народи мають обнятися, помиритися і припинити цю братовбивчу війну та повернутися всі до своїх територій! Бо вже не має сил дивитися на могили ! 

Фото до полону ! 

Правнучка генерала Української Національної Армії Михайла Крата Ірма Крат

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости мира
ТЕГИ: США,Юлия Тимошенко,НАТО,СБУ,ФСБ,Росія,ОБСЕ,Александр Турчинов,миротворцы ООН,Дональд Трамп,Альфа [-,Україна,Путін,Петр Порошенко,війна,Арсен Аваков,Штепа,Україна-Росія,Ірма Крат,добровольческие батальоны,полонені
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.