Ліквідація табору у Кале: чи можна французам зітхнути з полегшенням?

Сумновідомий мігрантський табір у Кале (Франція) планують остаточно ліквідувати.

Ця заява прозвучала у п'ятницю, 21 жовтня, у міністерстві внутрішніх справ країни. Виселення мігрантів із табору, котрий зазвичай називають “Джунглями”, був запланований на 24 жовтня. Але вже 23 жовтня у таборі розпочалися сутички з поліцією. Вранці у понеділок, 24 жовтня, виселення таки почалося. Але наскільки успішним воно буде, невідомо.

За різними, офіційними і неофіційними даними, у “Джунглях” зібралося від 6 до 10 тис. осіб. Для більшості із них Кале — це перевалочний пункт на шляху до Великобританії, від якої їх відділяє Ла-Манш.

Президент Франції соціаліст Франсуа Олланд заявляв про остаточну ліквідацію табору близько місяця тому. Але, як бачимо, перехід слів у дії забарився.

Для місцевих жителів сусідство із “Джунглями” перетворилося на чистилище. Розбійні напади, крадіжки, зґвалтування, жахливий санітарний стан — ось що принесло французам сусідство з мігрантами.

Взимку цього року мігранти дійшли до того, що штурмували місцевий порт. Місцева влада стала на бік громади. Глава регіону Нор-Па-де-Кале Ксав'є Бертран закликав уряд Франції ввести у місто війська, аби хоч якось вгамувати ошалілих мігрантів. “Тільки армія здатна відновити безпеку в Кале”, — заявив тоді політик.

Від нападів мігрантів страждали не лише місцеві мешканці. Так звані “шукачі притулку” регулярно нападали на вантажівки з метою пограбувати їх або ж, сховавшись, потрапити до Британії. Водіям врешті-решт набридла бездіяльність центральної влади. На початку вересня водії майже сотні вантажівок та фермери на тракторах перекрили магістраль A16 з вимогою негайної ліквідації табору мігрантів. Їх підтримала і градоначальниця Кале Наташа Бушар.

Ситуацію з нападами на вантажівки спробували вирішити будівництвом бетонного муру, який повинен захистити порт від проникнення нелегальних мігрантів. Цей мур, маючи висоту чотири метри, повинен запобігти регулярним спробам мігрантів забиратись на вантажівки, що прямують до Великобританії Євротунелем.

Нездатність французької влади захистити кордони спричинила те, що корінні мешканці знаходяться, фактично, у стані облоги.

Навіть якщо від табору у Кале не залишиться і сліду (окрім тонн сміття), і мешканцям міста та регіону, і французам загалом рано радіти.

Біди, які терплять французи та інші європейці від напливу мігрантів, мають не технічний характер. Їхні витоку — у радикальному запереченні етнічного чинника. Саме войовничий антинаціоналізм є однією з головних ідей, що керують французькою владою. Одна лиш думка про те, що неєвропейцям не місце у Європі, для таких, як Олланд є неприпустимою.

Це добре помітно по риториці, яка супроводжує закриття табору у Кале. Замість чітких планів депортації основної маси мігрантів (а також притягнення до відповідальності злочинців) були озвучені наміри забезпечити їхнє безпроблемне проживання у Франції та Великобританії. Мігрантів і надалі позиціонують як “бідних біженців”, хоч із їхнього нахабства зрозуміло, що вони керуються лиш бажанням безтурботно жити у хороших матеріальних умовах.

Отож, можемо говорити, що головним ворогом європейських народів залишаються навіть не мігранти, а влада, котра своїм антинаціоналізмом нищить Європу.