«Волинянин»: незламна доля на тлі суворої епохи.

Рецензія на книгу Ярослава Федорчука «Волинянин»

Пам’ять цілого покоління волиняків вимагала:
збережи в людських образах, ти ж все це прекрасно знаєш,
бо пережив особисто!

Я.П.Федорчук

На написання книги «Волинянин» Ярослава Федорчука, кандидата економічних наук, українського політика, заступника голови партії ВО «Батьківщина» наштовхнула відсутність належного об’єктивного висвітлення українсько-польських відносин, численних визвольних війн українського народу, української національно-визвольної боротьби ХХ століття та хибні оцінки відповідних історичних подій як українськими, так і польськими і російськими дослідниками. Найбільше псевдоісторичних непорозумінь стосується подій на Волині середини ХХ століття, зокрема так званої «українсько-польської різанини». Такі події, на думку, автора, вимагають свідчень безпосередніх очевидців, лише тоді можна буде уявити цілісну картину тогочасної ситуації.

Цю книгу не можна назвати художньою, скоріше – автобіографічною, оскільки Ярослав Федорчук є автором і одночасно прототипом головного героя описаної історії. Перегортаючи сторінки книги, ми наче перегортаєм сторінки життя Ярослава Петровича. Він народився і виріс на Волині, на власні очі бачив, як  польські загони перерізали 36 його односельчан, був свідком подій «німецької» і «совецької» окупацій, порівнював і визначав їхнє ставлення до України. Зокрема, яскравим було прагнення обох тоталітарних режимів «звільнити» Україну від українців, позбавити наш народ майбутнього, і навіть минулого. Оповідач своїм дитячим поглядом зафіксував велику трагедію України. В кожному епізоді він неначе відтворює біль того часу. Проте автор вміло маскує свою особу і відступає на другий план, залишаючи читачеві натомість власне альтер-его – Сашка.  

Цей юний інженер постає перед читачами працьовитим, наполегливим, амбіційним парубком, який палав бажанням пізнати чогось більшого і не хотів миритись із тогочасним суспільно-політичним устроєм. Він є одним із тисяч таких самих волинян, але він особливий. «Менше думати» - ось яким був девіз радянської влади. Але на відміну від тих, хто з плином часу все більше розчаровувався у діючій системі, покидав свої мрії,  головний герой відмовлявся коритись правилам, він продовжував боротьбу за правду і справедливість щомиті, він хотів стати кимось. Проте складні соціальні явища поступово вчили Олександра не просто жити, а виживати в комунізованому світі за принципами жорсткого егоїзму, адже за патріотизм та самовідданість можна було і «загриміти».

Особисто мені ця книга є дуже близькою, оскільки я сама корінна волинянка. Читаючи роман, я ніби відчувала духовну спорідненість та пропускала через себе всі переживання та настрої головного героя. Книга відтворює українську трагедію, долю українських селян під час Другої світової війни та в тяжкі повоєнні роки з позиції очевидця, що робить її ще переконливішою. Однозначно рекомендую роман «Волинянин» до прочитання, але прочитати – це не перегорнути сторінки, а відчути її, усвідомити, що життя Батьківщини можливе лише тоді, коли збережена її національна пам’ять. Тому ми, наступні покоління, доньки й сини  України просто зобов’язані раз по раз звертатися і плекати своє коріння, адже без минулого немає майбутнього!