“Голодомор є класичним прикладом радянського геноциду, найдовшого й наймасштабнішого експерименту з русифікації, а саме – винищення української нації”
Рафаїл Лемкін
Уже минулого 2012 року Україна відзначала 80 років з початку Голодомору на наших землях. Хоча "відзначати" - це не підходяще слово, адже пам'ять про ці страшні сторінки можна лише вшановувати та берегти у спадщині народу. Неймовірно шкода, що сьогоднішня влада нашої держави всіма можливими способами намагається заперечити факт Голодомору 1932-1933 рр. як геноциду українського народу та нав'язати цю ідею усій нації. Проте ми повинні бути обачними, мислити тверезо і, дивлячись правді у вічі, визнати, що Голодомор - це насправді геноцид українського народу. І для цього є як мінімум шість ознак.
Ознака №1: вилучення хліба та продовольства.
Експропріювались всі продукти харчування в більшості українських селян (натуральні штрафи). Продовольства в СРСР було цілком достатньо, щоб забезпечити ним усі нації, але народ просто не мав до нього доступу. Це штучний голод, який стрімко винищував мільйони людей.
Ознака №2: ізоляція голодуючих шляхом адміністративних, законодавчих та репресивних заходів.
22 січня 1933 року Сталін підписав постанову з Молотовим про заборону виїзду українських селян в сусідні "ситі" республіки (Росія, Білорусь і т.д.).
Казахи, наприклад, теж переживали голод, але із 4 мільйонів їх вимерло лише 2, а із 30-35 мільйонів українців вимерло 7-10. А все це тому, що казахам не забороняли виїжджати до інших країн за продовольством, а тільки українцям, УРСР і Кубані. Це яскраво свідчить про те, що голод був спрямований конкретно на українську націю.
Ознака №3: замовчування правди.
Радянська влада переконувала народ та міжнародну спільноту про те, що голоду немає, а є лише продовольча криза у зв'язку з неврожаєм, яка охопила всю СРСР.
Влада Радянського Союзу всіляко намагалась приховати сліди своїх злочинів та недопустити розголосу у світі факту Голодомору. Наприклад, 17 вересня 1932 вийшла постанова політбюро ЦК ВКП(б) про депортацію кореспондента канадської газети «Дейлі Експрес» за публікацію інформації про «повстання та голодні бунти» в СРСР.
Ознака №4: відмова Ліги Націй українській еміграції в допомозі на продукти.
За переписом 1936 року на українських землях проживало близько 400 тисяч німців. 1933 року, коли до влади в Німеччині прийшов Адольф Гітлер, дізнавшись про голод в Україні, він наказав, щоб кожній родині давали 8-10 марок на тиждень. Таким чином Гітлер підтримував голодуючих німців, які проживали на території України. Проте, він також сказав, що якщо в німецькій колонії є українська, білоруська, польська чи інша родина, то гроші треба давати всім.
Але коли Лазар Каганович, який відповідав за сільське господарство, дізнався про ту допомогу, він дав команду Міжнародній організації пролетаріату припинити це "неподобство". Родини, які отримували гроші, під погрозами і примусом писали Гітлеру, що вони ситі, їм не треба його подачок, і всі гроші вони перераховують до МОПР.
Ознака № 5: припинення коренізації (українізації) - духовний геноцид, який спрямовувався винятково проти українського народу.
Трагічні події 1932-1933 років є водночас і духовним геноцидом українства, коли людина в силу створених обставин відрікається від власної нації. Це стосується українців за межами УРСР. Вони повірили, що більшовицька влада створює хороші умови для українців та захотіли власної духовності.
14 грудня 1932 року виходить постанова "Про заготівлю хліба в Україні, Північному Кавказі і Західній області (Смоленщина) ".
В той час влада вирішує:
1.Столицю Полтавську вислати в Казань;
2.Заборонити всі українські школи, газети і т.д українцям Кубані.
Українці Кубані побачать, що всіх діячів українського руху репресовано, а українцем бути - небезпечно. Для того, щоб захистити себе, селяни масово записувались "в русскіє". Про це свідчить жахлива статистика: 1926 року на Кубані проживало 1 583 000 українців, а в 1939 році - лише 143 тисячі.
Ознака №6: доприселення.
Влада свідомо переселяла росіян на спустошені голодом українські території, щоб не втрачати родючі землі. У відповідності з постановою Політбюро ЦК КП(б)У від 11 вересня 1933 року «Про доприселення в степові райони» визначено кількість у 22 000 родин переселенців з північних областей України та порядок їх переміщення до Дніпропетровської, Одеської і Донецької областей у 4 кварталі 1933 року.
Виникає логічне запитання: чому голод застосовували лише проти українського селянства? Відповідь проста: воно є матеріальною базою для всього Радянського Союзу. Саме український селянин, який має землю, - незалежний. Ось Радянська влада, щоб придушити національний визвольно-повстанський рух, вирішила заморити село голодом.
В партійних керівників завжди було напоготові пояснення: погані погодні умови, неврожай. Проте історично засвідчено, що 1932 року хліб вродив, але так і не потрапив на столи українських сімей. Це був перший штучний голод в історії нашої держави. Розуміючи, що українське село - оберіг духовної традиції, більшовицька влада вдалась до автогеноциду.
І сьогодні українська влада, заперечуючи факт геноциду, тим самим компрометує себе і виправдовує злочини наших предків. Про яке щасливе майбутнє може йти мова, якщо представники нашої країни в міжнародній спільноті не можуть зрозуміти, усвідомити і прийняти минуле, історію, якою б жахаючою вона не була?
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.