Власник сторінки
Студентка ІЖ КНУ імТ.Шевченка
Рецензія на книгу Ярослава Федорчука «Волинянин»
Пам’ять цілого покоління волиняків вимагала:
збережи в людських образах, ти ж все це прекрасно знаєш,
бо пережив особисто!
Я.П.Федорчук
На
написання книги «Волинянин» Ярослава Федорчука, кандидата економічних наук,
українського політика, заступника голови партії ВО «Батьківщина» наштовхнула
відсутність належного об’єктивного висвітлення українсько-польських відносин,
численних визвольних війн українського народу, української
національно-визвольної боротьби ХХ століття та хибні оцінки відповідних
історичних подій як українськими, так і польськими і російськими дослідниками. Найбільше
псевдоісторичних непорозумінь стосується подій на Волині середини ХХ століття,
зокрема так званої «українсько-польської різанини». Такі події, на думку,
автора, вимагають свідчень безпосередніх очевидців, лише тоді можна буде уявити
цілісну картину тогочасної ситуації.
Цю
книгу не можна назвати художньою, скоріше – автобіографічною, оскільки Ярослав
Федорчук є автором і одночасно прототипом головного героя описаної історії. Перегортаючи
сторінки книги, ми наче перегортаєм сторінки життя Ярослава Петровича. Він
народився і виріс на Волині, на власні очі бачив, як польські загони перерізали 36 його
односельчан, був свідком подій «німецької» і «совецької» окупацій, порівнював і
визначав їхнє ставлення до України. Зокрема, яскравим було прагнення обох
тоталітарних режимів «звільнити» Україну від українців, позбавити наш народ
майбутнього, і навіть минулого. Оповідач своїм дитячим поглядом зафіксував
велику трагедію України. В кожному епізоді він неначе відтворює біль того часу.
Проте автор вміло маскує свою особу і відступає на другий план, залишаючи читачеві
натомість власне альтер-его – Сашка.
Цей
юний інженер постає перед читачами працьовитим, наполегливим, амбіційним
парубком, який палав бажанням пізнати чогось більшого і не хотів миритись із
тогочасним суспільно-політичним устроєм. Він є одним із тисяч таких самих волинян,
але він особливий. «Менше думати» - ось яким був девіз радянської влади. Але на
відміну від тих, хто з плином часу все більше розчаровувався у діючій системі,
покидав свої мрії, головний герой
відмовлявся коритись правилам, він продовжував боротьбу за правду і
справедливість щомиті, він хотів стати кимось. Проте складні соціальні явища
поступово вчили Олександра не просто жити, а виживати в комунізованому світі за
принципами жорсткого егоїзму, адже за патріотизм та самовідданість можна було і
«загриміти».
Особисто
мені ця книга є дуже близькою, оскільки я сама корінна волинянка. Читаючи
роман, я ніби відчувала духовну спорідненість та пропускала через себе всі
переживання та настрої головного героя. Книга відтворює українську трагедію,
долю українських селян під час Другої світової війни та в тяжкі повоєнні роки з
позиції очевидця, що робить її ще переконливішою. Однозначно рекомендую роман «Волинянин»
до прочитання, але прочитати – це не перегорнути сторінки, а відчути її,
усвідомити, що життя Батьківщини можливе лише тоді, коли збережена її
національна пам’ять. Тому ми, наступні покоління, доньки й сини України просто зобов’язані раз по раз
звертатися і плекати своє коріння, адже без минулого немає майбутнього!
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.