Екстремізм в Україні: привід чи реальність?

екстремізм

Останнім часом засоби масової інформації поширюють думки різних політиків та експертів стосовно такого суспільного явища, як екстремізм. Із цього приводу з’являється багато матеріалів, у яких поняття «екстремізм» і похідні від нього («екстремістська діяльність», «екстремістський прояв» тощо) трактуються по-різному. Більше того, представники різних політичних сил використовують цей термін для спекуляцій і взаємних звинувачень. Як пишуть деякі ЗМІ, «держава сама дає привід своїм громадянам ненавидіти себе і проявляти політичний екстремізм», «причина екстремізму в Україні – корумпованість», «некомпетентність чиновників на місцях, відторгнення держави від суспільства і суспільних проблем породжують екстремізм проти держави і тих, хто є носієм державності, тобто влади».

Розглянемо стан і перспективи правового регулювання протидії екстремізму в Україні. У законодавчому полі наразі відсутнє правове визначення понять «екстремізм» і «радикалізм», критеріїв їх розмежування як одне з одним, так і з поняттям «тероризм», хоча вони належать до одного логічно-семантичного ряду і співвідносяться як родове та видові. Отже, проблему законодавчого закріплення юридичної відповідальності за екстремізм необхідно розглядати, з одного боку, у їх взаємозв’язку та взаємозалежності, а з іншого – з погляду нормативно-правового та законодавчого розмежування цих понять.

       Екстремізм (від фр. extremisme, лат. еxtremus – «крайній») – прихильність до крайніх поглядів). Під екстремізмом прийнято вважати провокацію масових заворушень, громадянську непокору, терористичні акції, методи партизанської війни. У світовій законодавчій практиці є чимало визначень цього поняття, однак жодне з них не стало класичним і загальновизнаним. У зарубіжній науковій літературі також немає єдиного підходу до визначення юридичних ознак поняття «екстремізм». 

        Здійснення екстремістської, терористичної та іншої радикальної чи насильницької діяльності суперечить як положенням Конституції України, так і законодавству України загалом, у тому числі Закону «Про основи національної безпеки», який визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності.

Зокрема, така форма екстремістської діяльності, як «сприяння діям та самі дії, вчинені з метою насильницької зміни основ конституційного ладу та порушення територіальної цілісності та суверенітету держави», підпадає під дію статей 109 та 110 Кримінального кодексу України.

У законодавстві країн Європейського Союзу не існує окремих законів, що спрямовані на протидію екстремістській діяльності. Лише у кримінальних кодексах встановлена відповідальність за окремі види такої діяльності. Так, в Австрії, Німеччині та Італії заборонена діяльність профашистських і пронацистських партій.

Важливим кроком, що запобігає проявам екстремізму, є створення та відпрацювання правових механізмів регулятивного характеру, які забезпечують рівність прав усіх людей незалежно від раси, національності чи віросповідання.