Яка перспектива у молоді України?

Яка перспектива у молоді України?

Учора спілкувався з молоддю - студентами із Національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого. У розмові вчувалась безнадія, говорилось про безвихідну ситуацію в сьогоднішній економіці. І дійсно – із усіх газет, журналів, радіо, телебачення чуємо про якесь неймовірне, міфічне зростання нашої економіки майже на 5% (якщо заплющити очі, то в це можна й повірити). Але за відкритих очей і тверезого розуму бачиш реальну картину, яка не відповідає анонсованому зростанню. Чому це відбувається, уже, мабуть, зрозуміло всім, – тому що протягом 20-ти років незалежності України не було впроваджено жодного економічно вмотивованого проекту, який би став у найближчому майбутньому поштовхом для розвитку хоча б одного напрямку економіки. Навпаки, було тільки «розтягування» чистими руками того, що створено попередніми поколіннями і «кваліфіковане керування трубою».
Що ж до молоді, яка закінчує вищі навчальні заклади, то вона, у першу чергу, повинна мати можливість працевлаштуватись на гідну роботу з достойною зарплатнею без економічного втручання держави. Наразі такий розвиток неможливий. Усі балачки про іноземних інвесторів так і залишаться балачками. А наша «прихватизація» пішла зовсім не в той бік, як багато хто мріяв. В опублікованій раніше статті від 15 січні 2012 року дивись розділ Україна, http://blogs.korrespondent.net/users/blog/samobrankas/a54862 концепції Стратегії національної безпеки я писав: «З інструменту переходу України до ринкової економіки приватизація перетворилася на інструмент грандіозного збагачення номенклатури і "схвалених" нею олігархів, на інструмент грандіозного пограбування мас трудящих, головних творців соціалістичної власності. Саме тоді були закладені основи олігархічного капіталізму у вигляді зрощеної із владою нової буржуазії, якій раптом дісталося «все й одразу».
Не уміючи по підприємницькому використовувати власність, номенклатура і олігархи головним засобом здобуття доходів зробили вивезення за кордон ресурсів. Вивезення, практично, сировини, «напівфабрикатів», а не розвиток своєї економіки, став головним для "забезпечення" нової олігархії. На Заході осідали на "запасних аеродромах" і гроші. Неоліберальна приватизація перетворила правлячі угруповання України не на організаторів власного економічного розвитку, а на прив'язаних до Заходу компрадорів».
Прошу ще раз замислитись над цими словами. Допоки найбільшим інвестором в Україні буде Кіпр, допоки в нашій Батьківщині пануватиме олігархічний капіталізм, – діла не буде.
Тепер подивіться, кого ми зараз з вами вибрали до влади (та й раніше теж, адже між теперішніми і попередніми «володарями» немає жодної різниці!)? Хто у нас в Україні «керує» і в якому напрямі це «керування» здійснюється? Куди вивозяться українські багатства?
Якось я проходив «кварталом влади», знаменитими Печерськими пагорбами. Впродовж одного цього кварталу мені трапилось три автомобілі «Бентлі». Може навіть не кожний знає, що це за звір. Кожний з них вартує десь по півмільйона доларів.
Ось ви, люди, які не мають роботи, не мають перспективи, не можуть розрахуватися навіть за скромне, придбане під грабіжницькі кредити житло, молоді подружжя, які не можуть дозволити собі завести дитину і тим самим продовжити свій рід, – знайте, що в цих автомобілях ваші кров, піт та сльози.
Якщо «володарі життя» не мають ніякої соціальної відповідальності, то її повинні мати ми – прості люди, на яких тримається все.
Так що витягти України з тої прірви, до якої вона впевнено наближається, потрібні нові ідеї. А нові ідеї – це нові люди. Нові ж люди – це ми з вами. А не вони, представники ПОЛІТКАНАЛІЗАЦІЇ.