Теорія українських свят, або Ми святкуємо - інші працюють

В Україні свят, святок, "праздничків" та інших відмічанок стільки, що у адекватної людини просто голова іде обертом. Спробуємо розібратись, що із цього розмаїття варто святкувати.

Ось, тільки нещодавно, відгриміло відмічання 23 лютого (так званого дня захисника вітчизни), як знову на горизонті "велике свято" - 8 березня. Хоча, якщо захотіти, то на українському календарі можна знайти привід для святкування чи не на кожен день.

Судіть самі: день бухгалтера, економіста, фінансиста, банкіра, вчителя, медика... Так можна продовжувати до безкінечності. При чому, якщо в році 365 днів, то свят у нашій країні в десятки разів більше. Рахунок іде на тисячі!

Із військовими взагалі окрема історія, варто тільки перерахувати всі види військ для яких створений, відповідно свій власний день. А ще ж існує загальне свято "день збройних сил України", а ще плюс безглузде "день захисника вітчизни" чи "день червоної армії" (як його правильно називати уже заплутались усі, але байдуже - головне є ж привід випити лишній раз). Після всього написанного, мимоволі задумуєшся: "А якщо раптом війна? А наші військові постійно п'яні, бо у них постійно свято."

З іншими професіями ситуація не набагато краща. Складається враження, що наш народ постійно шукає приводу випити. У приватних офісах менеджери по персоналу щомісяця вивішують стінгазети, де детально розписують усі дні народження (хоча - це особиста інформація працівника і не всі хочуть щоб знали їх вік і дату народження), іменини (стягнуті із сумнівних сайтів - відповідно день Ігоря виходить чи не щомісяця, хоча скажімо в церковному календарі такого свята взагалі немає), а також усі професійні свята затверджені державою. Коли я дивлюся на такий календар, то бачу тільки "червоні дні". Згадується рекламний слоган одного бренду "Життя не тільки будні". Але у нас чомусь виходить: "Життя - це тільки свята".

Давайте тепер проаналізуємо наші свята. Я вирішив розділити їх на чотири види

•  Релігійні. Усі свята, які відносяться до певної релігії. В Україні на державному рівні святкують тільки Різдво (7, 8 січня), та Великодень (весною відповідно до православного календаря).
•  Історичні. Свята пов'язані із певною історичною подією державного значення. День Незалежності України (24 серпня), День Соборності (22 січня), День конституції (28 червня) і т. д.
•  Особисті. Свята, які відзначаються однією чи кількома людьми, і пов'язані виключно з вагомими подіями в особистому житті. Це звичайно - день народження, іменини, день весілля і т. д.
•  Надумані. Свята, які придумані чиновниками і не мають під собою важливих цілей. Сюди можна віднести усі свята пов'язані із професійною діяльністю. А також: день жінки, день чоловіка, день дитини, день молоді, день студента, день людей похилого віку і т. д.

Тепер можна передивитися і вибрати те, що святкувати необхідно, і що цього не варте.

Релігійні свята звичайно чіпати не будемо. Тут кожен вирішуватиме для себе. Справді віруюча людина відзначатиме ці свята правильно, а не так як заведено у більшості: безкінечна п'янка, а потім традиційний мордобій.

Історичні свята повинні відзначатися на державному рівні, але це мають бути звичайні робочі дні. Державний вихідний можна зробити хіба що на день Незалежності. Вихідні дні в першій декаді травня - це взагалі абсурд.

Особисті свята святкуються людьми із близького оточення, за умови, що людина, яка святкує не запросить ще когось. При цьому в колективі про особисті свята не повинно бути жодних розмов, поки сам винуватець свята не захоче про них повідомити (в решті-решт - це не етично говорити людині: "О, а в тебе наступного тижня день народження, оце вже погуляємо", цим ви можете поставити людину в досить незручне становище. Можливо вона взагалі нічого святкувати не хотіла.)

І нарешті свята надумані. Напевно тут буде багато суперечок, але я вважаю, що їх потрібно взагалі забрати із нашого календаря. Чому? Та тому, що людей потрібно поважати не тільки у якийсь один день, а круглий рік. А люди, які захочуть випити знайдуть все одно привід, чи буде свято, чи ні.

Ось, недавно був день спонтанного проявлення доброти. Але ж як може бути доброта спонтанною, якщо для того щоб її зробити потрібно чекати спеціального дня. Доброту потрібно проявляти постійно і спонтанно без будь-яких днів. Просто тому, що творити добро - це по-людськи.

І ще, на рахунок 8 березня. Чому воно не прижилося на Заході у розвинених країнах? А тому, що там жінка відчуває себе на рівні з чоловіком і вона знає, що заслуговує на повагу завжди, а не лише один день в році.

Звертаючись до наших жінок, хочу запитати, - хіба вам не було б приємніше якби ваш хлопець, друг, чи просто співробітник подарував квітку просто так? Не 8 березня, коли ви постійно чекаєте хто ж вас привітає, а в будь-який інший день.

Чоловікам варто говорити жінкам про те, які вони у них красиві постійно. А 8 березня потрібно зупинити хоча б для того, щоб ніхто не міг сказати своїй жінці, щось на кшталт: "у тебе є 8 березня, ось тоді і будуть квіти і подарунки, так що чекай".

І насамкінець, любі дівчата я вас не вітатиму ні з яким 8 березня. Я просто хочу вам сказати, що ви найкращі і бажаю вам відчувати любов близьких людей постійно, незважаючи на те, який день на календарі.