Антон ДМИТРІЄВ - видатним і просто Жінкам!

Окремої уваги заслуговують жінки, яких доля «покарала» політикою і бізнесом, адже із досвіду роботи із жінками знаю, що такі рішення завжди їм даються нелегко і дуже часто жінка-політик чи бізнес-вумен просто звикають до стереотипів поведінки чоловіків поруч і втрачають найголовніше – жіночність і слабкість. Саме тому, напередодні свята Весни, за традицією, привітаю тих жінок, які дуже часто забувають власне про свою слабкість, тому що чоловіки навколо них – ганчір’я. Хочу, щоб ніхто не шукав тут політику, позаяк свято – поняття неполітичне і не хочеться примішувати сюди бруд повсякденності. Особливо, коли мова йде про кращу половину нашої держави.

Першою я вітаю із святом Весни ту Жінку, яка всім нам довела, що може на рівних змагатися із сильними світу цього і вміє так само красиво програвати. Її зрадили майже всі, багатьом вигідно тримати її за ґратами, але вона для України була і залишатиметься символом жіночності і краси. Не зважаючи на Луї Віттони і маєтки, не зважаючи на зрадників і «тушок», які з’явилися тільки завдяки їй, не зважаючи на усі здобутки і прорахунки, Вона – жінка, і саме Вона – Перша Леді України. Вона перша не тому, що дружина Президента, вона – перша, бо такою її бачить народ, бо Вона може керувати його енергією і думками. І байдуже, чи винна Вона, чи ні – жінкою Вона лишиться назавжди. І назавжди Вона, як жінка і мати, буде символом невідворотності, символом Весни. Вона – Юлія Тимошенко.

Жінкам-політикам, які зараз перебувають в опозиції до влади не менш важко, аніж Їй за винятком штучного обмеження свободи і заґратованих вікон. Опозиція зараз не у фаворі ані в суспільстві через свою перманентну продажність і відсутність стійкості до тиску, ані у владі через фактичну наявність кілометрових черг на «хлібні місця». І якщо навіть чоловіки-опозиціонери із великим скреготом зголошуються до рішучих дій і називання речей своїми іменами, то жінкам потрібно бути схожими на Жанну Д’Арк, аби довести суспільству, що у влади є альтернатива. Часто-густо жінки в опозиції виконують делікатні функції згладжування та пом’якшення ударів суспільству від зрад сильної половини українського політикуму. Тому дамам, яким доля визначила місце на іншій із владою стороні барикад, можна побажати тільки стійкості та залізної витримки дочекатися змін, втримати своїми тендітними руками чоловіків у рамках політичної пристойності та довіри, зберегти своє обличчя і обличчя тих слабаків чоловічої статі, які ховаються за їх спинами. Олександрі Кужель, Олені Кондратюк, Лесі Оробець, Оксані Білозір, Ользі Герасим’юк, Ірині Геращенко, Лілії Григорович, Ксенії Ляпіній хочеться побажати віри у себе та витривалості у політичних війнах і бурях, в яких уже не можуть встояти чоловіки.

Ураховуючи те, що із усієї вертикалі влади, яку вибудувала колись Партія Регіонів, а тепер укріплює Президент України без «баласту ПР», жодна жінка-політик не звертає уваги ані на критику, ані на компліменти, особливих похвал «слабкій статі» у високих кабінетах влади вишукувати не доводиться. Чого витрачати час і розум, якщо виборці і влада «живуть» у телевізорі, а не в Інтернеті, до того ж жінки у високих кабінетах настільки самодостатні і глухі до голосу народу, що не доводиться сподіватися навіть на те, що вони почують вітання.

Отож, жінки, яких призначив, обрав і привів у владу Віктор Янукович – зі святом Весни вас усіх! Намагайтеся не забувати про те, що лідери змінюються, нічого вічного немає у підмісячному світі, а жіночність є єдиною рисою, яка вирізняє красу від політики. Знаю, що багато хто не поділяє моєї позиції, але без посвідчень, указів Президента і голосувань усі провладні дами – перш за все дами! Пані Ірина Акімова, Олена Лукаш, Раїса Богатирьова, Ганна Герман, Тетяна Бахтеєва, Наталя Королевська, Марина Ставнійчук, Олена Бондаренко, Дарка Чепак, Ніна Карпачова, Інна Богословська, Галина Герега, Жанна Усенко-Чорна, Тетяна Засуха – усі вони є представницями прекрасної статі, яким тимчасово довелося поруч із чоловіками нести весь тягар перемоги Партії регіонів у 2010 році та «зачистки» нею усіх шпаринок верховної влади. Упевнений, що усі вони – чудові господині і берегині для своїх родин. Вважаймо, що їх подекуди різкі позиції і сліпа підтримка навіть найбільш диких ініціатив – всього лише прояв тієї жіночої слабкості і відомої жіночої логіки, яку всі чоловіки ненавидять незалежно від політичної забарвленості жінок.

Завжди вважав благодійність розкошами «мажорів», яким нема куди діти гроші. Логіка проста – якщо у тебе в кишені 50 гривень на тиждень, гамма-ножами чи «лікарнями майбутнього» не розкидаєшся. Тому все-таки треба віддати належне тим чарівним жіночкам, які мають сміливість допомагати бідним, знедоленим та усім тим, хто цього потребує. На жаль, більшість чоловіків із великими гаманцями і владою досить часто неспроможні пожертвувати хоча б десятку на допомогу ближньому. Тоді на сцену вступають жінки. Можна тільки подякувати Олені Пінчук, Людмилі Янукович, Катерині Ющенко, Терезії Яценюк за їхню активну благодійницьку, просвітницьку і гуманістичну діяльність, яка не завжди приносить видимі результати, проте є дійсно потрібною суспільству і вносить у цей жорстокий світ дерибану і «дикого капіталізму» хоча б маленьку частинку добра.

Жінки у журналістиці сприймаються органічно, адже журналістика – слово жіночого роду. Проте українська реальність далека від ідеальних умов праці жінок у пресі. Підкупи і погрози, шалені гроші і брехня, взаємні образи і докори, «джинса» і небезпека від істини і гарної аналітики – усе це є невід’ємною частиною сучасної української журналістики. Шкода, що слабкій статі доводиться і у журналістиці повсякчас нагадувати своїм «сильним» колегам про етику, стандарти та якість. Однак, зауважимо заради об’єктивності, що «низькопробних писак» серед жінок у пресі значно менше, аніж серед чоловіків. Можливо, і тут грає роль одвічна жіноча грація, елегантність, гордість і воля. Хотілося б подякувати Юлії Мостовій, Олені Притулі, Оксані Соколовій, Юлії Мак-Гаффі, Аллі Мазур, Олені Фроляк, Соні Кошкіній, Наталі Лигачовій, Анні Безулик та багатьом іншим жінкам за те, що вони не дають загинути якісній журналістиці, але не завжди можуть виграти бої із цензурою, тиском і несправедливими рішеннями чоловіків-керівників.

Бізнес – чоловіча гра, принаймні, так вважають саме чоловіки. У жінок – інша точка зору на це, особливо у тих, хто успішно веде бізнес, започаткований ними самими, переданий чоловіком чи відібраний у конкурентів. У таких випадках жінка – далеко не слабка стать, вона – провідник і керманич, лідер й організатор, успішний менеджер і гнучкий лобіст. Жіночий стиль ведення бізнесу відрізняється від чоловічого, проте не завжди у сторону м’якості. Просто жіноча логіка дозволяє бізнес-вумен приймати такі рішення, до яких навіть мільярдери-чоловіки додуматися не могли б. Така нелегка, але відповідальна роль лежить на Вікторії Тігіпко, Юлії Чеботарьовій, Філі Жебровській, Наталі Яресько, Ірині Лисенко, Вікторії Михайле, Людмилі Наконечній, Оксані Мороз-Хант та Ніні Васадзе, які не лише управляють великими активами, але й на рівні із чоловіками можуть змагатися у рівні впливовості у бізнесі та корпоративних відносинах.

Окреме місце у пантеоні пошани українських чоловіків займають жінки, які на свої власні свята дарують позитив усім навколо, живуть для суспільства і намагаються втримати жорстокий світ від падіння у прірву цинізму, відсутності культури та духовності. Вони – берегині української душі, української пісні, мови, думки, мистецтва, кіно та навіть релігії. Вони – ті, за кого Україна може бути упевнена. Ніна Матвієнко і Ліна Костенко, Ада Роговцева і Софія Ротару, Оксана Марченко і Таїсія Повалій, Ольга Богомолець і Наталя Заболотна, Оксана Забужко і Кіра Муратова, Ані Лорак і ігуменья Серафіма, Лілія Пустовіт і Маша Єфросиніна, Ірина Бекешкіна і Елла Лібанова, Яна Клочкова й Ірена Карпа – вони є більше, ніж просто берегинями. Вони є національним надбанням, гордістю і совістю держави. Нехай множаться їхні здобутки та перемоги, а доля нам ще на багато років дає радість пишатися ними!

Я особисто вдячний Мамі, усім дівчатам, жінкам і бабусям, які були, є і будуть у моєму житті. Вдячний за те, що вони є, що вони терплять мене з усіма моїми «тарганами» і закидами, що кохають і ненавидять, хвилюються і не турбуються, радіють і сумують, а я маю честь бути поруч або душею, або тілом. Тільки з ними ти розумієш, що щастя – є, і у нього – жіночі, бездонні очі. Із глибокою вдячністю і ніжністю думаю я про кожну жінку, яку знаю у своєму житті, і відчуваю, що в усіх образах, непорозуміннях і сварках винен я, тільки я. Це я не зміг зрозуміти, я не зміг переступити через себе, я не зміг вчасно просити пробачення… І тепер відчуваю безмірну вину перед усіма представницями слабкої статі, яких образив. Шкода, що вищі сили дають нам, чоловікам, розум і розуміння лише тоді, коли багато втрачено і розбито. Тим не менш, жінки – це наше все!

Жінка – символ України, бо і сама Україна – красива, тендітна і водночас могутня, співоча і сумна – жінка. І шанувати нам, чоловікам, Жінку треба кожен день, кожну годину і кожну хвилину. Нехай береже Бог і доля найпрекраснішу і найчарівнішу частину людства, а нам дарує радість бачити, чути і відчувати, що ми – поруч із Дивом, яке зветься Жінкою!