Чарльз Мінгус та його контрабас

Чарлі народився на початку 20х років в Арізоні, а в сорокових вже грав з самим Луїсом Армстронгом. Двадцять років пішло на те, аби стати майстром гри на контрабасі.

Контрабасист у джазі лишався на другорядних ролях. В середині минулого століття у моді були труби, кларнети і саксофони. Через це басистів легко наймали в оркестр і легко виганяли. Для Мінгуса, людини емоційної і нестриманої, праця перетворювалася на початку кар"єри  у безкінечний джем-сейшн по Нью-Йорку.

Мінгус був товстуном, іноді скидав зайві кілограми. Але все повертався  до початкових своїх форм. Жакети на тілі музиканта через свій малий розмір полишали господаря з неймовірною швидкістю. Власне, до свого тіла Мінгус вже звик, так само, як і до контрабаса. Інструмент видавався лишень легкою валізою у порівнянні із габаритами людського тіла.

Чарлі поводився із власним контрабасом упевнено, і навіть, самовпевнено. Бо не мав щодо інструменту ніяких ілюзій -  сам він ніколи не заграє, і струни лишатимуться у спокої, допоки не розворушиш. Ніяких сентиментів.

 Чарлі був звільнений з оркестру Дюка через те, що розмахував пожежною сокирою на сцені, намагаючись в такий спосіб помститися Хуану Тизолу. Той мав необережність обмовитись стосовно неосвіченості чорношкірого населення. Врешті, все закінчилось без жертв. Якщо не зважати на безнадйно пошкоджений табурет Тизола. Дюк, зазвичай, не звільняв нікого. Чарлі він попросив  "піти у відставку". 

Мінгус завжди був на перетині емоцій та подій, і не перед чим не зупинявся. Життя було для нього справжнім інструментом для гри у долю. Але доля -  надто самовпевнена  річ. Вона, наче жінка, буде робити, що схоче. Нещасний і благородний  Мінгусе.

Чарлі вимагав від своїх підлеглих уваги, розуміння і, що дуже важливо, покори. Кілька зіграних ним уривків нової п"єси (без нот і схем) змушували музикантів бенду додумувати  вже самим, -  що ж мав на увазі їх лідер, безнадійно незмінний віртуоз контрабасу  Чарлі Мінгус.