Анна Комар:«Я намагаюся чітко уявляти, чого хочу від життя, а не залітати кудись

1 октября 2019, 16:43
Владелец страницы
Психолог, письменник
0
9
Анна Комар:«Я намагаюся чітко уявляти, чого хочу від життя, а не залітати кудись

АВТОР НА МЕЖІ Інтерв'ю з письменниками та художниками, які родом з провінції, і завжди на межі впізнаваних образів, текстів та маловідомих контекстів

Ви творча людина, навчаєтесь на факультеті філології. Що стало для вас поштовхом у виборі професії?

Насправді філологія — це далеке від творчості поняття, якщо ви філолог-лінгвіст. Моя спеціальність називається «Літературна творчість», і я скоріше вивчаю літературу в теорії та на практиці чужій і власній, аніж мову, якщо порівнювати мене з філологами-україністами. Що стало поштовхом? Ну, власна сутність, певно. Хоча довго планувала йти в художку. Але перемогла професія, де можна дозволити собі бути нестерпнішою. Текст усе-таки краще це передає.

Ваше оповідання «Я завжди повертатимусь до тебе…» було написане, коли ви навчались в 11 класі Гребінківської загальноосвітньої школи. У вас було усвідомлення того, що саме Слово визначить подальше ваше життя?

Чесно, не пам'ятаю більшості текстів, які написані до 18. Поважаю свій досвід, ніжно ставлюся до усіх етапів свого розвитку, але щось, звичайно, уже неактуальне. Усвідомлення з'явилось задовго до 11 класу Гребінківської загальноосвітньої школи, коли я випадково помітила, що на ранок не пам'ятаю, як увечері писала той чи інший текст. Це щось, над чим моєї сили — майже ніякої нема.

Розкажіть про своє навчання в Інституті філології.

Місцями тяжко, місцями легко, як і скрізь. Але найчастіше — весело. Особливо, якщо не забувати, що іронія — це теж рід гумору. Ну, і група в мене класна. І деякі викладачі.

Наскільки змінився ваш світогляд як людини творчої саме за період навчання? Як взагалі нове середовище впливає на творчість і, власне, життя?

Зміна світогляду мало залежить від навчання — більше, від людей, яких зустрічаєш у той чи інший період. А університет — це один із періодів, досить важливий і масштабний, звичайно. Стала у мільйон разів іронічніша, у сто разів сміливіша, навчилася ставитися до усього по-філософськи, потроху слухати всіх, але водночас — нікого не слухати. І обирати пріоритети. І відкидати зайве. Швидко. Час — найдорожче, що у нас є.

В яких конкурсах іще брали участь?

Два роки навчання ніде не брала участі — бо не писалося. А це від мене мало залежить. Потім усвідомила, що конкурси як явище я не дуже і люблю. Правда, кілька місяців тому виграла конкурс авторської пісні. Але це більше про мене-музиканта, ніж про мене-літератора. Конкурси — дуже суб'єктивні. Мистецтво — дуже різне. Люди, які його люблять — теж.

Ви навчались у дитячій музичній школі. Музика залишилась із вами, чи це вже в минулому?

Музика — зі мною і в мені, скільки я себе пам'ятаю. Атестат про музичну освіту — це інше. Заспівала раніше, ніж пішла, а тепер — ходжу і співаю. Не знаю, як би жила без пісень. Це такий особливий вид психотерапії — співи.

Що є стимулом для розвитку людини, не тільки творчої? Хто або що вплинуло на вас і впливає зараз?

Оточення. Досвід показує, що я не витримую довше року поряд з людьми, які не мотивують мене працювати над собою. Простіше кажучи, якщо я усіх повністю влаштовую — це не влаштовує мене. Якщо поруч з тобою люди, на яких дивишся із захопленням — рано чи пізно починаєш мучитися, тягнутися і рости.

Провінційні міста є осередками маловідомої, але, безумовно, унікальної культури. Яким є для вас рідне місто Гребінка? І яким ви хотіли б його бачити?

Я дуже люблю своє місто і коріння, ніколи не ставилась до нього упереджено. До деяких кричущих ознак провінційності — так. Але я вірю, що все в наших руках, і все попереду. Зараз тут тихіше, ніж було колись. Хочеться, аби люди стали відкритішими до нового, вчилися приймати, сприймати і, найголовніше, — поважати культурне життя. Вчилися слухати і чути. Хто б там що не казав, культура — це величезний вплив на життя в цілому.

Київ, це – місто, де вирує насичене подіями життя, і де завжди знайдеться можливість себе реалізувати, і творчо, і професійно. І в цьому плані повернення до рідного містечка виглядає до певної міри самогубством. А все ж, чи не збираєтесь повертатися назад?

Не планую повертатися назавжди. Але просто повертатися — безумовно. Відчуваю, що моя місія стосовно рідного міста ще не виконана. Але це — зараз, а через рік, можливо, плануватиму щось інше.

Будь-яка людина спочатку світ ідеалізує, прагне його переробити під себе, пізніше ідеали корегуються самим життям. Як далеко сягають ваші особисті мрії?

Ну, я ніколи не намагалась в принципі когось або щось ідеалізувати. В мені більше голосу раціо, ніж голосу мрій. Я намагаюся чітко уявляти, чого хочу від життя, а не залітати кудись за обрії. Так думки швидше матеріалізуються.

Вважається, що обставини сильно впливають на нас. Ви перебуваєте зараз у середовищі, яке саме несе людину до мети. Викладачі, відомі всім творчі особистості, ваші друзі, однодумці. Розкажіть про них.

Моє оточення зараз — як золотий склад ВіаГри. Нікого зайвого. Усі по-своєму прекрасні. Я люблю своє життя, і рада, що воно сприяло зустрічі саме з цими людьми.

Ваші вірші йдуть поперед вас. Ваш життєвий досвід іноді не встигає за ними. Як далеко ви готові зайти у своїх творчих пошуках? Які теми і жанри для вас визначальні?

Цікаве твердження. Ну, по-перше, уповні про мій життєвий досвід знають лише найближчі і найрідніші. По-друге, зовсім не обов'язково писати найбільше про себе. Ліпше про себе взагалі не писати, але не завжди виходить. Так, ніякої драми у моєму житті зазвичай немає, але у віршах — ви і самі знаєте. Пояснення просте: я схильна до емпатії і дуже люблю слухати інших людей. Теми і жанри — за принципом «что вижу, то и пою».

Ваше кредо, улюблена страва, фільм, музика?

Не знаю, чи можна таке писати в пристойну газету, але моє кредо — «Не убий, не вкради, менш тринди». Два перші пункти можна тлумачити в усіх можливих сенсах, а з третім і так усе ясно. Улюблена страва — м'ясо і вино. І в принципі все, що не треба готувати самій.  Фільм — «Амелі». Музика — суміш інді, фолку, джазу, року і класики.

Ваші побажання вашим читачам?

Бажаю завжди залишатися із собою в хороших стосунках. І не хвилюватися через дрібниці. Це, мабуть, найкоротший шлях до щастя.

 

Інтерв'ю провів: Р.Берк-Поїденчук

 

 

 

 

Анна Комар

черешневий

не знати про цей світ ні слова, ні сльози
ні першого "люблю", ні першої черешні
ні берега ріки, ні при ріці — лози
ні літа, що прийде, ні літа, що пройдешнє

прозорими, як лід. минущими, як тінь
як сонце на стіні, немов чиєсь дитинство
і сві́тових очей засніжена глибінь
і за вікном гілки засніжено-безлисті

прийти на перший вдих, лиш на єдину ніч
такі, які
були, коли іще не знали
що берегти слова — найбільше з протиріч
що
говорити їх — всього життя замало

дитинні і прості, податливі, як сніг — 
ліпи сніговика, боготвори відлигу! —
 
без втоми у очах і без десятків книг
читаючи весь світ, як найціннішу книгу

прокинусь, стрепенусь крізь вранішню імлу
твоїх торкнусь плечей, спокійних, як світанок
ти дивишся свій сон, мов вітер ковилу
тебе гойдає він, і ти у ньомутанеш

і знаємо слова. і сто відтінків сліз
розтоптаних "люблю" ще більше, ніж черешні
та ти ще бачиш сни про ріки й верболіз
а я дивлюся так, немов дивлюся вперше

на усмішку крізь сон, тендітність передпліч —
кожнісінький поріз і шрам обцілувала
і стелиться туман, і відступає ніч
і я мовчу слова
і слів мені замало

04.06.19

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.