Коротко про форум опозиції: розчарування й апатія

Я підтримую альтернативу владі. Мені соромно жити в державі, якій в обличчя плюють і Європа, і Росія. Але я не буду голосувати і за опозицію. Поясню.

Я не знаю напевно, чи можна називати опозицією владі тих, хто у ній знаходиться? Наприклад, у Росії Немцов, Навальний, Албуров, Кашин, Ведута та інші є лідерами протесту, але вони не були (за винятком Немцова) депутатами чи міністрами. Так, там теж є начебто опозиційні депутати від «Справедливої Росії», але їх опозиційність закінчується біля кабінету голови уряду чи президентського. Можливо, у нас опозиція асоціює себе із європейською чи американською, забуваючи, однак про те, що там опозиція не голосує разом із владою, коли це їй вигідно. Риторика ж опозиції ґрунтується передусім не на переділі влади і кабінетів, а на змаганні ідей.

Українська опозиція з початку незалежності бореться не за ідеї, а лише за владу. Міняються кабінети, міняються місця, але коли люди заходять в омріяні кабінети і на привабливі для себе посади, вони одразу забувають, що і кому обіцяли. Той самий «мерседес» чи навіть два «Range Rover», на яких їздить Арсеній Яценюк, коштують рівно стільки ж, скільки «Бентлі» Бориса Колеснікова, а статками деякі опозиціонери можуть затьмарити багатьох представників влади. В чому тоді різниця?

Я взяв на себе важкий тягар і прочитав повністю програму опозиції, яку знайшов на сайті «Фронту Змін», позаяк сайту Об’єднаної опозиції не існує, як, напевно, не існує самої її. Після ознайомлення із програмою зробив невтішні висновки про те, що нічого радикально нового опозиція не в змозі запропонувати. Знову головний акцент – на «соціалку», на пенсії, на гроші, які не заробила наша країна, а політики вже їх витрачають і розписують.

Мені не подобаються обличчя опозиції, як не подобаються і обличчя влади. Однак влада періодично оновлюється, хоча б і за рахунок «тушок», близькості до Сім'ї тощо, опозиція ж не оновлюється ніяк. Придивіться – окрім Євгенії Тимошенко ми не побачили жодного нового обличчя! В опозиції – застій, Немає ідей, немає нових облич, банально навіть немає молоді. Виходить, знову нам запропонують конкурс ідей для пенсіонерів, які решті суспільства не цікаві.

Арсеній Яценюк абсолютно не сприймається як лідер опозиції, тим паче, як альтернатива Януковичу. Хто знає команду Яценюка? Хто стоїть ЗА ним? Де його власна команда? Чи його прихід в опозицію – лише бажання відтягнути у Юлії Тимошенко її команду, поки вона знаходиться за ґратами? Окрім Андрія Пишного широкому загалу не відомі жодні обличчя команди Яценюка, позаяк у центрі і на периферії завжди був лише один – Арсеній.

В опозиції, на відміну від влади, навіть не приховують відвертого небажання співпрацювати із громадськістю та організаціями. Де робота опозиційного Кабміну? Чи погралися і забули? Де опозиційні міністри і опозиційні програми, опозиційний бюджет? Яскравий приклад – є Рада підприємців при Кабінеті Міністрів України, але чому немає Опозиційної Ради підприємців? Чи законопроект про вищу освіту? Влада хоч похапцем, але обговорювала його, презентувала, проводила псевдореферендуми. Але все це було – людей питали, збирали, хоча б намагалися створити ілюзію обговорення. Законопроект Оробець-Яценюка не обговорювали ні з ким, навіть із опозиційними «молодіжками». То як можна говорити при цьому, що опозиція Яценюка дослуховується до суспільства?

Інша річ – вибори. 90% гарантії, що об’єднана опозиція не спроможеться виставити консолідовані кандидатури по мажоритарці якраз через своє ігнорування громадянського суспільства і громадських організацій. Попри те, що сама Юлія Тимошенко неодноразово наголошувала на тому, що кандидатури мають висуватися не лише з-поміж політиків, а й громадських діячів. Але можна вже з упевненістю сказати, що праймеріз не буде, а громадськість ніхто не послухає, позаяк до дня висунення залишилося два місяці, а про відкриті праймеріз ніхто на разі навіть не говорить. Окрім того, сумнівно, що з партійної чи об’єднано-партійної каси заплатять за висування позапартійних діячів.

Мені стало реально і по-справжньому шкода Юлію і Юрія. Справді. Вони були харизматичними, улюбленими або ненависними народові. До Яценюка ставлення більш обережне, але він і не може претендувати на роль національного лідера, яким була Тимошенко. Та й лідери опозиції зараз ше більш далекі від народу, аніж влада. Я не можу це сказати про Шкіряка, Кужель, Бригинця та інших, яких люди знають і яких легко побачити, почути і поговорити з ними. Решта опозиційників задовольняється тим, що не веде діалог чи полілог, а виключно транслює свій монолог без будь-яких можливих заперечень чи думок «за» чи «проти». Навіть охоронців в керівництва опозиції не набагато менше, ніж у влади. То де різниця?

Мені дуже шкода, що я і мільйони студентів і учнів не побачили для себе на Михайлівській площі нічого і нікого, за ким можна було б іти і кого підтримувати. Немає ідей, які чіпляють молодь, людей середнього віку. Боротьба іде за пенсіонерів, але чому це має бути цікаво іншим? Чому немає людей, молодших 25, на сцені біля «головних»? чому їх так мало серед публіки? Чому мільйонам громадян не цікаво?

Тому що держава втомилася жити в біполярному світі, де обирати треба між одними і тими самими «мерседесами», одними і тими самими квартирами в елітних «свічках», одними і тими самими костюмами, одними і тими самими «ксивами», одними і тими самими гаслами і ідеями, одними і тими самими обличчями врешті-решт. Шкода, але я не буду голосувати ані за недолугу опозицію Яценюка, ані за стрьомні політтехнологічні і потворні проекти типу Королевської чи Кличка, і вже тим паче не буду голосувати за решту маргіналів, які свого часу пішли від Тимошенко та Ющенка, а до «Регіонів» їх не взяли. 

Знаєте, за такої ситуації єдине прагматичне рішення, яке зможе прийняти кожен громадянин України – це просто напудити у виборчі скриньки, тим самим показавши політикам їх місце і їх вартість!