Що потрібно українцям – мова чи «язык»?

                       Чи актуальне питання мови тоді, коли вся країна у пошуках грошей? 

   Чи вирішить мовне питання економічну складову країни, яка знаходиться  в своєму розвитку на рівні феодалізму? Стерлась грань між середняком та бідняком. Навіть той прошарок суспільства, який ще два-три роки тому вважався прошарком умовно багатих людей, сьогодні знаходиться в стані шоку.

   Можливо, сьогодні в країні потрібно піднімати не мовне питання, а дати можливість бізнесу отримувати кредити, а молоді – соціальні пільги. Вирішення мовного питання наразі в Україні виглядає настільки ж безглуздо, наскільки воно виглядало б, скажімо, в африканських країнах, де першорядними є вирішення питання води та їжі. Ситуація в Україні сьогодні не просто критична, а, сказати б, майже безнадійна, і якщо терміново не вжити необхідних заходів, країні загрожує повна економічна та політична ізоляція, а також повний та цілковитий крах економіки, соціальної системи і т.д. За таких умов Україна як держава, по суті, припинить існувати, а більша частина народу України опиниться в ситуації між  бідністю та злиденним існуванням.  

  Сьогодні в Україні ми спостерігаємо відверту несумісність між реальними зарплатами та станом економіки. По країні їздить багато дорогих авто, а біля Верховної Ради взагалі можна проводити конкурс на найбільш дорогі авто світу. Статки деяких можновладців за останні роки виросли в сотні разів. Міліонерів в Україні, згідно з інформацією журналу Форбс, щороку тільки більшає. А ось із грошима відбувається якась незрозуміла річ   їх катастрофічно не вистачає, причому в більшості українських родин. Зокрема, нещодавно зробив таке собі турне по містам і селищам України. Скажу Вам, дуже жалюгідне видовище. Таке враження, що совок нікуди не подівся, він тут, між нами, майже в кожній українській родині. Люди живуть за межею бідності. Деякі направду в злиднях, налякані місцевими царьками та чинушами, знаходячись у важкому емоційному стані, проклинаючи владу, депутатів, чиновників… 

  Це ж як насправді потрібно ненавидіти свій народ, щоб за 20 років Незалежності все розікрасти, зруйнувати, поділити між кількома сім’ями, а народу день за днем розповідати про якісь примари світлого майбутнього?? А що вже говорити про молодь – бідну, неосвічену, забиту, яка витрачає свої найкращі роки на жалюгідне існування?!  На сьогоднішній день це найбільш незахищена верства населення. Більш-менш жваві поміж неї тікають закордон або шукають можливості для виїзду, усім же іншим залишається тільки спиватись та розбещуватись, втрачаючи моральне обличчя, бо які ж іще можливості для самореалізація змогла дати їм рідна держава-мати? Бо ж ким уявляє себе простий український хлопець чи дівчина в анонсованому сьогоднішньою (як і минулою, і позаминулою) владою світлому майбутньому, яке нібито на них чекає? Власне, ніким! Одна безнадія. А час спливає. Сьогоднішня молодь, навіть та, яка отримала вищу освіту, не має можливості отримати достойну роботу та зарплату. А про придбання свого житла й говорити годі – за ціле життя буде неможливо це реалізувати.   

  Цікаво почути відповіді на ці питання від кандидатів у депутати до Верховної Ради як по партійним, так і по мажоритарним округам. Програми, які анонсували та й сьогодні анонсують, на перший погляд видаються доволі цікавими й перспективними, але постає одне питання – хто буде їх реалізовувати, впроваджувати в життя, а головне – яким чином? Спостерігаючи останні події в Верховній Раді, зокрема, як депутати проштовхували мовне питання з кулаками та бійками, я впевнений, така поведінка парламентарів дуже швидко підхопиться вулицею, адже, якщо можна депутатам вирішувати питання кулаками, то чому не можна звичайним людям? 

  Отже, як бачимо, питань лишається більше, аніж відповідей. Головне, щоб це зрозуміли наші високопосадовці   ті, хто зараз при владі, а також ті, хто прагне цю владу найближчим часом отримати. Адже від їхніх дій наразі залежить майбутнє України, майбутнє української нації, наших дітей та онуків, ні більше ні менше.