Українська нація – випадкова на цій території чи ні?

    Усвідомлення українцями унікальності, самобутності української історії, культури, мови, тисячолітніх коренів призведе до переоцінки цінностей в свідомості українців і подолання комплексу меншовартості. Подолання українцями комплексу меншовартості прямо пропорційне зростанню духовного та економічного потенціалу України. 

    Питання, яке я сьогодні хочу підняти,   чи є українська нація на своїй території випадковим утворенням чи навпаки – формувалася сторіччями, а можливо, і тисячоліттями, є наразі украй актуальним. Адже коректна відповідь на це питання дасть правильне бачення сучасної України і позбавить українців багатьох проблем, оскільки, як відомо, одні проблеми породжують інші, а ті – наступні й т.д., і в цьому сенсі від правильного сприйняття українського минулого залежить, чи припиняться в Україні непорозуміння та породження нових проблем. 

   Отже, якщо взяти за основу саме українську мову, її лексичні, семантичні та інші особливості, можна зробити однозначний висновок – українська мова розвивалася на території України понад тисячу років як домінантна! А якщо це так, то і українська нація є домінантною! Звичайно, Україна як держава повинна дбати про підтримку мов меншин на її території, однак це має відбуватися не за рахунок української мови, яка протягом тисячоліть є домінантною на цій територій, а згідно з сучасною Конституцією України (ст. 10), проголошена державною. 

   Виходячи з вищесказаного, нашим політикам не вдасться в сучасній Україні створити мультикультуралізм в будь-яких його проявах. Водночас, культурна автаркія – це замкнутий розвиток суспільства і нації в цілому. Боротися проти будь-якої мови в Україні – це шкідливо! Треба боротись за, а не проти! Однак, у першу чергу, держава Україна як незалежна і соборна, має всебічно підтримувати, розвивати та фінансувати розвиток української мови і культури. 

   Та найголовніше   народ України має врешті-решт зрозуміти себе й змінити своє ставлення до самого себе, тобто до своєї нації. Одна з головних проблем сучасного українця – це вкрай занижена самооцінка, яка виявляється в будь-якій сфері життєдіяльності   на роботі, у родинних стосунках, у комунікації з іншими людьми, насамперед з іноземцями. Українець у будь-якій ситуації відчуває себе дещо другорядним, другосортним, приниженим, відтак – соромиться виголосити свою власну думку, заявити, якщо це необхідно, про свої права, брати участь в тих чи тих обговореннях, дискусіях, що вирішують його майбутнє чи його країни і т.д. 

   В Конституції України є поняття честі та гідності (зокрема, згідно зі ст. 3 Конституції, «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю»). Чому так важливо звернути увагу на цей момент? Та тому, що в будь-якій цивілізованій країні таких понять, як громадянська честь і гідність, у державній Конституції не прописано й прописано бути не може, адже це й так зрозуміло а пріорі! Це речі, які закладені в свідомості кожного громадянина ще від народження й обговоренню не підлягають. У будь-якій цивілізованій країні кожен громадянин відчуває себе повноправним представником суспільства, гордість за свою національну належність, пишається тим, ким він є по праву народження. Однак, тільки не українець. Якщо взяти українців, ми бачимо вкрай низьку самооцінку, комплекс меншовартості наших громадян. І ось це, якраз, і є однією з головних проблем, яка тягне за собою інші, такі, як корупція, чванливість чиновників, неповага з боку державних посадовців до громадян України. 

Хоча, із іншого боку, було б некоректним вважати, що низька самооцінка не закладена в кожного українця на генетичному рівні. І це відомий факт. Однак, як ми всі пам’ятаємо, події Помаранчевої революції 2004-го року показали, що українці як нація здатні подолати свою низьку самооцінку як громадян України і відчути гордість за свою країну.

   Виходячи з цього, можна зробити однозначний висновок   для того, щоб відбулася переоцінка цінностей, повинен бути якийсь збудник. Сьогодні таким збудником може стати якраз мовне питання, який наша влада мусує день за днем в умовах вкрай важкої економічної ситуації в країні, зубожіння як підприємств, бізнесу, так і кожного, окремо взятого громадянина. До того ж, враховуючи сучасну швидкість розвитку як світового науково-технічного прогресу, так і інтелектуального потенціалу кожного громадянина, цілком закономірно, що нова переоцінка цінностей може відбутися протягом дуже короткого періоду. 

   На мою думку, сьогодні політикам потрібно накласти мораторій на такі болючі питання, як мова, вступ до НАТО, визнання чи невизнання УПА й перейматися більш важливими проблемами – економічними, соціальними і т.д. І якщо держава не здатна забезпечити гідною роботою та зарплатою своїх громадян, вона принаймні повинна дати можливість бізнесу розвиватися самостійно, без жодних перепон. Розвиток малого та середнього бізнесу в нашій країні наразі має ключове значення. У той же час, кожний громадянин України має зрозуміти, що йому відведений певний проміжок часу на життя на користь суспільства з тим,  щоб потім суспільство в майбутньому віддячило йому. Одним словом, тільки від з нас із вами залежить подальший розвиток кожної окремо взятої родини, громадянина і в цілому суспільства. І почати потрібно, зокрема, із підвищення своєї самооцінки, адже, коли поважаєш себе, поважаєш й інших. 

   Відтак, і обирати тих, хто в майбутньому буде при владі, керуватиме нашою державою, необхідно зі всією серйозністю. Кожен громадянин України, який має право обирати, повинен пам’ятати, що він обирає депутатів не для когось, а для себе та своєї родини, свого майбутнього, має асоціювати його з членом своєї родини (чи хотів би він, скажімо, щоб ця людина на якийсь час стала членом його родини?).

   Тільки за такого підходу до обрання влади є надія на обрання гідних людей у парламент, а від цього вибору, в свою чергу, залежить доля всіх «живих і ненароджених» українців.