Особисті засади державної мовної політики: питання до політиків

Я піду та загітую свої друзів піти 5 червня 2012 року на 9 годину ранку під Верховну Раду України, щоб не допустити прийняття законопроекту № 9073.

Нагадаю, що законопроект реєстр. № 9073, внесений народними депутатами Колесніченком та Ківаловим 26.08.2011, включений до порядку денного за № 4344-VI від 07.02.2012 та обговорений 24.05.2012 – це і є той самий скандальний законопроект «Про засади державної мовної політики».

Я, громадянин України і вільно користуюся трьома мовами – англійською, українською та російською. Я упевнений, що «мовне» питання – ні що інше, як чергова гра політиків задля власної вигоди, якою вони розколюють суспільство і державу. Цю гру почали Ющенко і Янукович 2004 року, коли поділили Україну на Західну і Східну заради активізації свого електорату і формування штучного образу ворога; це триває і дотепер.

Глибоко переконаний, що Вадим Колесніченко і Сергій Ківалов не просто так внесли цей законопроект і не просто для того, щоб отримати по зубах. До речі, треба зауважити, що весь удар на себе прийняв чомусь тільки Колесніченко, а про Сергія Васильовича якось всі раптом забули. Це не здається дивним?

Партія регіонів тут перегнула палицю, адже є набір тем, які можуть призвести до серйозного громадянського протистояння. Упевнений, що це було зроблено свідомо заради активізації своїх прихильників на Сході України і виконання передвиборчих обіцянок ПР хоча б наприкінці каденції ВР. Треба ж показати, що «найбільша» партія України здатна на виконання хоча б однієї своєї обіцянки.

Так, мені не подобається українська парламентська опозиція. Так, я вважаю, що вона – нікчемна. Але я зі своїми друзями готовий підтримати опозицію, якщо вона відповість на декілька питань стосовно «мовного» питання:

1.                          Чому опозиція почала активні дії проти законопроекту № 9073 тільки зараз, а не 26 серпня 2011 року, коли було зареєстровано скандальний акт?

2.                          Чому Колесніченко постійно публічно обговорював свій доробок, починаючи із 6 жовтня 2011 року, а опозиція або хоча би група народних депутатів не спромоглася на таку саму постійну публічну критику і альтернативні обговорення?

3.                          Чому опозиція досі не винесла на обговорення свої законопроекти стосовно захисту та підтримки української мови (до речі, жодного такого проекту у Верховній Раді навіть не зареєстровано!!!)?

Зрозуміло, що під час того, як Колесніченко хвацько обговорював із невідомими експертами свій антиконституційний законопроект, тривав суд на Юлею та Юрою й опозиція була повністю зайнята тим, щоб не допустити вироків або бодай вчасно помиготіти перед камерами із сумними обличчями. Але всі ж депутати – люди дорослі, вони можуть робити декілька справ за один день. То знову постає питання: чому незаконна ініціатива так довго замовчувалася і так довго опозиція із нею мирилася?

Мені і моїм друзям дуже неприємно, коли політики «примазуються» до громадських протестів. Проблема у тому, що громадськість тримає «руку на пульсі», а політики усіх мастей і партій лише можуть «бігти позаду» суспільства і Банкової.

До Партії регіонів – поки усі активні громадяни не сидять за ґратами, ви не зробите російську офіційною чи державною. До опозиції – поки ви будете міняти державу і Конституцію на дрібниці і власні політичні вигоди, ви не станете провідниками нації. До громадян, які також прийдуть на захист Мови – не дозволяйте політикам узурпувати нашу думку, наш протест і нашу волю, а потім на ефірах розповідати про СВОЮ ПЕРЕМОГУ. Ми все можемо зробити і без НИХ!