З днем Конституції України!

Святкувати чи сумувати?

28 червня 1996р. в Україні відбулася беззаперечно важлива подія, країна отримала свій основний Закон – Конституцію України. За ці роки її окремі положення то змінювали то повертали до старої редакції, але основне те, що всі положення так і не стали виконуватися до кінця. Винними в цьому є і влада і самі громадяни. Відповідальність на це вони несуть солідарно, оскільки одні і інші нерозривно пов’язані.

 От в святковий день я і спробую проаналізувати стан виконання окремих положень Закону, шляхом вибору статей «всліпу», просто гортаючи Конституцію.

 І так, Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

Аналізуємо, дійсно державна мова у нас українська, щодо забезпечення розвитку і функціонування, то не рідко ми спостерігаємо не те що розвиток, але й задушення рідної мови в окремих сферах. Інша частина коментованої статті вцілому виконується. І як висновок то стаття, хоч і з перешкодами, але працює та виконується.

 Наступна стаття, що потрапила в око – це стаття 21, в якій прямо вказано, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Читаєш і дивуєшся… Ми кожного дня бачимо і відчуваємо на собі, як порушуються наші з вами права. Якщо ти без великого капіталу, без зв’язків, без влади (нехай навіть мінімальної), то дуже тяжко відстояти свої права, які порушуються щохвилини. Органи державної влади, в т.ч. судові та правоохоронні органи, обросли корупцією та беззаконням. І не ця влада стала виною цьому, так було і при Даниловичу, і Андрійовичу, і при Володимирівні, так продовжується і зараз. Подекуди спалахують окремі прояви боротьби з цим, але вцілому країна і простий народ не відчуває цього. Відтак дана стаття не працює та невиконується взагалі!

 Наступна стаття 47. Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Дійсно в країні кожен має право на житло, а от механізм реалізації цього права на моє переконання відсутній. Держава не створила та не створює ніяких умов для того, щоб громадяни все ж могли мати своє власне житло. Ціни на житло зашкалюють, доходи мізерні, відсотки на кредити завеликі – то невже це створення умов? Про соціально незахищені верстви начелення взагалі не йде мова, дана категорія осіб взагалі в цій країні не має нічого. Щодо примусового позбавлення житла, то це дійсно відбувається тільки за рішенням суду, а от хто сказав, що суд приймає законні рішення? Довіри до судової влади у громадян не має, і це визнаний факт.

Вирок даній статті простий, вона не виконується та не працює.

 Різко прогорнувши Конституцію, потрапив на 147 статтю, де вказано Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

А от тут виникає питання – кому потрібен даний орган за ту суму, яка витрачається на нього з бюджету країні, який вирішує все на замовлення і корисного для простих громадян не робить нічого. Не краще дану видаткову стаття направити, наприклад, на соціальну сферу, на створення робочих місць чи навіть не те щоб не збільшувався зовнішній борг?

Коментована стаття, на мою думку, для простих людей взагалі не потрібна.

 От і виходить, що проаналізувавши тільки декілька статей основного Закону України, ми відразу бачимо сумну картину. 

На моє особисте переконання чинна Конституція України досить непогана, проте механізм її реалізації є, м’яко кажучи, нікудишнім. Тому друзі тільки від нас з вами залежить чи втілиться в життя те що написано на папері.

Тож чи святкувати чи сумувати вирішуйте самі, а я висловив тільки свою особисту думку з цього приводу.