Повість про справжнього чоловіка

Щодня ми зустрічаємо справжніх чоловіків. Єдиний наш недолік – боїмося собі зізнатися у цьому.

Справжні чоловіки п’ють пиво на лавочках у парку. Майбутні справжні чоловіки гасять недопалки об дошки гойдалок на дитячих майданчиках, сидячи на тих гойдалках з ногами. Справжні чоловіки уміють матюкнутися з нагоди і без, із почуттям, відверто, пишаючись своїм умінням. Справжні чоловіки носять чорні шкарпетки у білі кросівки або просто шкарпетки у босоніжки. Це, мррр, має заводити справжніх жінок. Але я несправжня жінка, тому не вмію цінувати справжніх чоловіків.

Безкрайніми просторами Інтернету гуляють слова про те, що справжній чоловік, їдучи у громадському транспорті, від болю заплющує очі – не може дивитися на те, як жінки стоять. І ви не повірите, сьогодні я таки перевірила цю істину. У метро пропхалась до поручня, а «піді мною» сидить хлопець. І страждання усього чесного чоловіцтва написане на його обличчі. Він чесно кліпав очима, насилу заплющуючи їх, поки я не розвернулась до виходу. Уявляєте, за три станції людина виспалась. Ось що метро животворне робить!

Ще один справжній чоловік зустрівся мені уже тоді, як підходила до свого двору. Переді мною із повним продуктовим пакетом ішла дівчина. Коли дивлюсь – відділилося щось від стовпа, почекало, поки дівчина підійде, і почало «обнімашечки-цілувашечки». Як склалась доля пакету? Його продовжила тримати дівчина. Вони, вочевидь, обопільно домовились, що їй потрібно трохи підкачатися, а щоб не платити за спортзали і фітнес-центри, вона просто сама носитиме пакети із супермаркету. Чом би й ні? Швидкий, дешевий та сердитий, як у народі кажуть, вихід із ситуації.

Ось такі вони справжні чоловіки – на дорозі не валяються, валяються на дивані. А такі «синтетичні» жінки, як я (ой, немало нас розвелося!), крутимо носом – не так нам. І пиво не подобається, і матюки. Одним словом, несправжня жінка справжньому чоловікові не товариш.