Хюндай, з українською мордою, та американським хвостом !

: «Даю квиток на шостий вагон, але заходити в шостий будете через п’ятий, бо там двері зламані».

Два дні тому, вночі, дізналась про раптову смерть своєї свекрухи.  Звісно, швидко покинула усі свої справи, зібрала валізи, і на вокзал. Приїжджаю на таксі, підбігаю до касира, прошу дати на найближчий потяг до Миргорода, вона говорить :«Київ-Харків» - 135 гривень», погоджуюся. Даю гроші, вона квиток, здачу, і три слова «Ви все одно не встигнете». Я так глянула, і думаю, а для чого тоді продала? Запитую: «А яка хоч платформа?», - у відповідь - : «Не знаю». Побігла, чую 12 платформа, добігаю, по обидва боки два Хюндаї, підходжу до провідника даю квиток, вона показує рукою навпроти «Вам до них». Підходжу «до них»,  провідниця серйозно  глянула на квиток,  і тримає собі в руках, каже щоб зачекала. Доки чекала, потяг, що навпроти рушив. Провідниця хвилин через  дві знову глянула в квиток і говорить: «Вам на той потяг потрібно було сідати, бо ми аж через 15 хвилин їдемо, в нас «Київ-Донецьк» але ми теж через Миргород, у вас будуть гроші оплатити проїзд?» -  відповідаю - «Будуть», вона відразу «Платіть зараз, бо мені треба домовитися». Дзвонить до начальника: «В нас один клієнт… так… так… заплатила вже ».  Сідаю в вагон, нас там аж троє: я, провідниця, і її, я так розумію, начальник. Приїхали в Миргород, на годину зійшли з графіку… хоча,  я вже готова була морально і до 10 обіцяних градусів морозу, і пів дня у полі.

Наступного дня знову їду на вокзал в Миргород, купую квиток на Київ, мене відразу попереджають: «Даю вам квиток на шостий вагон, але заходити в шостий будете через п’ятий, бо там двері зламані». Придбала квиток, саме головне що встигла. Але коли почекала півтори години – зрозуміла, що спішити було нікуди. Люди нервують, проклинають Ківалова, Азарова, навіть не знають конкретного ім'я,  і хто такий Колесніков. В чому йому, мабуть таки,  повезло, але не пощастило  його колегам.  

Тож, чекаємо, і тут на тобі, їде повільно потяг українського виробництва, придивляємося «Хундай, з українською мордою і японським хвостом». Всі починають безупинно сміятися, питають в чому справа знову? Я ж шукаю свій п’ятий вагон, заходжу в п’ятий, йду в шостий, заходжу впевнено в шостий, мені кажуть, що це сьомий вагон, йду на іншу сторону, знову думаю, що сплутала вліво  з право, питаю чи шостий, кажуть четвертий, після цього хотілося матом. Підходжу до провідника, даю квиток, думаю «і нехай тільки скаже, що мій потяг навпроти, який вже поїхав». Вона глянула, і каже: «Вам у восьмий, в нас немає шостого взагалі ». Капець думаю, пішла у восьмий, у восьму всі місця зайняті, в мене питають молоді хлопці : «Яке у вас місце?», я не знаю, що їм відповісти, не скажу ж я, що в мене шостий вагон, і друге  місце. Тож пішла далі,  знайшла собі місце в кінці  вагону, там більш-менш були вільні місця. До Києва приїхали не в 15 хвилин  дванадцятої, а десь на початку другої. Люди розраховували на метро, і змушені були брати таксі, а туди, куди я їхала, не мало-не багато 100 гривень, а жетон в метро 2 гривні. А я й думаю собі тепер « і це добре, що в мене завжди є при собі  гроші, а ті в кого їх просто немає по життю, або не розраховували на таке запізнення.» Коротше кажучи закінчилося тим, що  одних пожаліла забрала із собою в таксі, в них реально не було грошей, а от про те, що «страна дураков», ще раз переконалася.