Соборність.

В чому вона?

    «divide et imperа» «розділяй і володарюй». Принцип державної влади, яким користуються ще з давніх часів римської імперії і по теперішній час. Розділення і розпалення ворожнечі між окремими частинами держави значно спрощує управління цією державою.

    Процес творення теперішньої української держави був довгим і складним. Від єднання князів часів київської русі, від гетьманства Богдана Хмельницького, до акта злуки УНР і ЗУНР і аж до приєднання кримської області до складу УРСР. Між цими подіями, на протязі віків Україна була розділена, роздрібнена, часом ворожа самій собі. Я не буду вдаватись в історичні події і розписувати хто і коли володів або впливав на ту чи іншу територію теперішньої України, про це можна дізнатись з підручника історії. Але були люди, славні сини українського народу, які мріяли і марили соборністю і незалежністю, люди, що присвятили і віддали життя ідеї соборності і незалежності. Шевченко, Франко, Драгоманов, Міхновський це тільки декілька прізвищ творців соборності. Почитати і славити їх наш святий обов’язок, борг сьогоднішнього покоління патріотів, бо саме завдяки їм ми маємо самодостатню, вільну країну, незалежну, соборну, самостійну. В нас є гори, ріки, моря, ліси, степи і навіть пустеля. В нас є родюча земля багата на руду, газ, вугілля. В нас є кращі в світі мова і культура, звички і традиції.

    Але чи є Україна соборна не на папері? Чи є вона справді єдина, неділима і унітарна. Зрозуміло, є конституція України, яка вказує на цілісність і недоторканість, є єдина валюта, армія і міліція, державна мова та інші риси притаманні будь якій державі. Але всі ці риси є рисами, які можна набути за короткий проміжок часу. Це все можна створити на будь якій окремій території за конкретний період часу. Але чи є щось ще? Чи не є Україна штучним утворенням? Чи не є наша соборність збігом історичних подій і обставин? Може утримання саме такої територіальної структури є вигідним з боку світової глобальної економіки і політики?

    Будучи маленьким донбаським хлопчиком з шахтарського містечка, я побоювався їхати до Львова, бо там же «бандери». А це погані злі люди, вони не наші, не такі як ми, вони проти нас. Саме так радянська влада розділяла і володарювала. Саме через перекручування історичних фактів, впливаючи на молоде покоління влада вкладала в молоді голови ідеї сепаратизму і ворожби. Результати будь яких виборів в Україні показують різницю і навіть протилежність поглядів сходу і заходу. Чому ж незважаючи на таку різницю поглядів ми досі є єдиним собором, чому ми разом? Бо в нас трохи різна культура, ментальність, різні мовні діалекти. На західну Україну у всі історичні часи впливала західна європейська культура, схід же був фронтом роботи Російської імперської пропаганди.

    Відповіддю на питання «чому?» на мою думку може бути єдине. І я на 100% впевнений у правоті думки. Ми разом бо в нас є щось більше ніж головний закон, ніж спільні ЗМІ, збірна по футболу, міліція чи транспортна система. В нас одна душа. Одна любов до землі, матері, родини, батьківщини. Саме єдність душ, а не закон створює неділимість і унітарність. Мені, людині зі сходу набагато ближчим по духу є галичанин, який виріс за півтори тисячі кілометрів ніж житель Белгородської або Ростовської області всього за 150 кілометрів від мене. Парадокс, але так воно і є. Ми начебто і виросли поруч, в одній системі і виховувались одними методами, читали ті ж самі підручники і книжки але ми не такі, чомусь я їх не розумію, а точніше сказати не відчуваю. Незважаючи на вплив, незважаючи на всі намагання влади розділяти і володарювати, незважаючи на радянське виховання і освіту ми всі залишаємось українцями саме в душі, бо є речі вищі за політику і владу. Є український дух. І його не спалиш, не втопиш, не задушиш і не знищиш тому що він не є матеріальним його не схопиш і не закриєш бо він в воді і в повітрі він в кожному з нас. Я вірю в те, що ідея соборності була завжди. Що формування території не було збігом. Все сталося так бо так мало статися. Так було закладено спочатку. Матеріалізація думки багатомільйонного народу і життя тисяч героїв, які віддали його за ідею соборності і незалежності. Ось що було причиною єднання. Можна забрати українця з України, але Україну з українця не забереш. Вона всередині нас.

  Останнім часом ми все більше і більше чуємо заклики до розділу країни. Захід підтримує ідею відділення і самостійного існування, схід через вплив і російську пропаганду говорить про об’єднання братських слов’янських народів. Але, як людина з українською душею зможе жити в чужій країні. Невже ми хочемо стати гостями в себе вдома, чужинцями на своїй землі. Під час голодомору 1932-33 рр відбувалася масова міграція населення з наддніпрянської України на захід який не був підконтрольним радянській владі. Саме на захід. Не на схід, не на північ чи південь. Чому? Бо люди відчували, що там живуть їх брати і сестри, там ті, хто захистить і нагодує. В складні часи ми тягнемося один до одного  шукаємо підтримки і допомоги бо ми є одним народом. Через бідність, через вплив Російських ЗМІ, через задурювання голови «своїми» політиками Донбас і Харківщина на референдумі може проголосувати за від’єднання від України і приєднання до Російської імперії. Хтось може сказати «Нехай, якщо вони так хочуть». Це не правильно. Віддавати так просто те за що так довго боролись не можна. Завданням українців є не допустити розколу, втримати. Навіть ціною смерті. Бо ми не можемо зрадити тих, хто віддав життя, зрадити своїх героїв. Ми не можемо тому, що ми єдиний народ, нація. Бо в нас одна мета, одна любов, одна земля, одна душа і мораль. Ми собор. І тільки собором ми можемо долати незгоди і труднощі на шляху до кращого життя.