1991 або шанс на успіх.

Чому не сталося те, що мало статися

      1991 рік для всіх нас був роком розпаду СРСР, а також роком, коли наша країна набула довгоочікуваний суверенітет, стала повноцінною незалежною державою. Ми могли пишатися собою. У нас з'явилися всі ознаки незалежності: свій прапор, гімн, своя територія, на якій ми могли вибирати свою нову незалежну владу. Тепер ми могли відкрито почитати свої традиції, розвивати власну культуру, мову. Ми могли йти своєю дорогою, вперед. Нам більше не потрібно було годувати союз. Весь свій величезний промисловий та сільськогосподарський потенціал ми могли реалізувати виключно на користь своїх національних інтересів.

     Ми мали величезний шанс. У нас було все. Все і навіть більше. У нас було те, чого не було у всіх інших. У різні роки Україна посідала місця першої десятки по виробництву молока, м'яса, цукру, зерна, олії, з видобутку вугілля, виробництва сталі і чавуну, прокату і труб. І цей список можна продовжувати, причому досить довго. Звичайно ж інші країни теж щось мали . Хтось видобувну промисловість, хтось машинобудування, хтось сільське господарство, хтось вихід до моря і вигідне географічне положення, у нас же було все або майже все.

     Кожен з нас іноді задає собі одне єдине питання. Чому? Чому вони там, а ми все ще тут? Адже разом з Україною від радянської окупації позбулися інші країни пострадянського табору, це Польща, Словаччина, Чехія, Хорватія, частина Німеччини. Адже умови для старту були у всіх однакові. А беручи до уваги наш потенціал, то ми взагалі мали фору. Чому ж наш офіційний ВВП не дотягує до рівня 1990 або 1991 року.

    Будь-яка більш менш розумна людина скаже, що відповідь очевидна. Вона лежить на поверхні і не потрібно тут думати, міркувати і копати. Відповідь в системі. В системі нашої держави. Ми маємо на 60-70% тіньову економіку, бюрократію, корупцію, непрозорість і вибірковість законодавства, розкрадання бюджету, безчинства силових структур, низьку політичну активність населення і т.д. Список можна розширювати, встановлюючи причино наслідкові зв'язки і наближаючись в прогнозах до кінця світу в окремо взятій країні. Мені ж здається, що причина в іншому, і всі ці страшні слова це вже наслідок, причина ж саме в тому, що нас так об'єднувало і від чого вони своєчасно позбулися, а ми, на жаль, ні. Є тільки одна єдина річ, а точніше дія, яку, перш за все, зробили вони і не зробили ми. Одне єдине слово. ЛЮСТРАЦІЯ. Позбавивши себе від комуністів та агентів КДБ у владі, вони взяли курс на нове життя, зробили європейський вибір, Ми ж, по суті, поміняли тільки економічну і соціальну модель. У владі ж залишилася все та ж радянська влада, вибачте за тавтологію. Ті ж люди, той же спосіб мислення, який вироблявся у влади цілих 75 років існування совєтов і ще раніше, при царській Росії.

      Наша незалежність ілюзорна, ми як і раніше в режимі радянської або російської окупації. Її тільки завуальовують, прибравши з колишнього словосполучення прикметник «військова», іменник ж окупація залишилося без змін. Так, нам дещо дозволили. Дозволили бути окремою нацією, зі своїми особливостями. Ми перестали називати себе радянськими людьми, при цьому залишаючись рабами колишнього режиму. Нам дали понюхати повітря свободи, але ніяк не вдихнути його на повні груди. "Вся власть совєтам". 

    Росія, з самого початку свого існування, обрала свою модель відносини держави з народом. Народ завжди був бідним, загнаним, народ завжди виживав, але не жив. Завжди існували репресії, беззаконня, владне свавілля, завжди була бюрократія, диктатура. Влада завжди була далека від народу. Така модель існувала, існує і буде існувати бо навіщо щось змінювати, якщо і так все нормально працює. Ми ж мали величезний шанс. Мали і не скористалися.

    Але знаєте що. Не скористались раз, то можна скористатися тепер: сьогодні, завтра, через 5 років, будь коли. Шанс є завжди і міняти поки що нічого не пізно. Адже головним і єдиним джерелом влади є ні хто інший, як народ. Справа тільки у свідомості, але це вже зовсім інша історія.