Мирошниченко vs Ленін.

А чи варто було?

     15 лютого депутат ВР Ігор Мирошниченко разом з активістами Свободи зруйнував пам’ятник Леніну в місті Охтирка Сумської області. Подія викликала резонанс, в ЗМІ, сколихнула Інтернет, суспільство розділилось на  тих хто за і тих хто проти цієї акції. Мені хотілося б виразити свою неоднозначну думку, щодо цієї події.

     1. Думка свободівця. Як свободівець, я звичайно ж, підтримую Мирошниченка і тому є кілька причин. Радянський режим, батьком якого був В. І., не приніс  жодної користі українському народу. Це режим окупаційний. Режим, який забрав життя мільйонів українців. Всі пам"ятають війни з Росією часів УНР і ЗУНР 1917-1921 рр., Голодомор 1933, національно-визвольний рух ОУН УПА, сталінські репресії тощо. Ленін не був українцем, і взагалі нічого для України не зробив, він навіть жодного разу тут не був. Крім того, якщо порахувати пам’ятники Леніну, Сталіну, та іншим радянським вождям та пам’ятники дійсно героям України, то справжні герої будуть в великій меншості. Тож треба відновити справедливу розстановку сил, відповідно до політичних уподобань населення. До того ж не можуть символи режиму, якого народ України давно зрікся прикрашати центральні площі наших місць. Їх позбулась  Європа і ми, як нація, яка має Європейську орієнтацію також маємо це зробити. 

   2. Думка громадянина. Вчинок  Мирошниченка розділив суспільство на 2 табори. В сьогоднішніх умовах ми маємо навпаки об’єднуватись навколо біль важливих проблем, як то владне безчинство, економічний занепад населення, та збагачення окремої групи, близької до влади, розкрадання держмайна при повній підтримці правоохоронних органів тощо.  Народний депутат має захищати інтереси всіх громадян  України, і ніяк не окремої групи. Є більш важливі питання ніж руйнування пам’ятника. До того ж така одиночна акція виглядає скоріш за все дешевим піаром ніж дійсно боротьбою з режимом, бо скинути гіпсового Ілліча набагато простіше ніж скинути злочинну владу. Тож давайте боротися спочатку з тим хто є більшим ворогом України. Ілліча можна завжди скинути, він нікуди не дінеться, хай собі поки стоїть, він їсти не просить, не розкрадає бюджет, не висмоктує природні ресурси, не чинить бєспрєдел і взагалі поводиться, як інтелігент. Так, мене особисто, ці чучела просто дратують, але ж то не гаряча проблема. Поки що ми можемо собі дозволити не звертати на нього уваги. І не треба відкидати той факт, що є група людей, яка вважає Ілліча дійсно героєм. Це звичайно нечисленна група, але це люди у віці. І ми, молоде покоління, маємо їх поважати і шанувати. Їм треба спочатку пояснити, розказати, просвітити в питанні радянської влади і того окупаційного режиму, який безперечно був злом для України. А так, в очах людей похилого віку, пан Ігор, разом з усією свободою виглядає просто вандалом і бандитом, нічим не кращим ніж Колєсніков чи Ахмєтов, хоча таким не є ні він не жоден лідер Свободи.

     І праві обидві сторони конфлікту.  Можна безперестанку сперечатись, відповідаючи, наприклад, на питання: Що зображено на монеті в п’ять копійок? Праві будуть ті хто скаже: «тризуб» чи ті хто скаже цифра «п’ять»?

Тож, якщо відповідати на питання «Чи треба було то робити?». Однозначна відповідь «ТАК». Якщо відповідати на питання Чи треба було це робити в такий спосіб? Однозначна відповідь. «Ні». Ми, все ж таки, живемо в цивілізованій країні, хоча і з нецивілізованою, злочинною владою. І треба спочатку повалити злочинний режим, а потім, прийшовши до влади, винести проблему на голосування. і на державному рівні вирішити це, безперечно важливе питання.  І тільки після реальних справ  Свободи, після усунення від влади олігархічних кланів і встановлення нормальної моделі течії фінансових потоків в державі, а значить і росту добробуту населення, та частина пенсіонерів-прихильників радянського режиму не просто дозволить, а і підтримає двома руками таку ініціативу Ігоря Мирошниченка.