Чому влада боїться "Свободу"

     Для того, щоб відповісти на це питання, давайте згадаємо 1991 рік. В 1991 ми прибрали КПРС  і створили свою українську незалежну, самостійну, народну систему влади. Це поширена думка, яку нам втовкмачують на протязі вже більше 20 років. Насправді відбулося таке. КПРС, а точніше ії українська частина розкололася. І тоді виникли 2 реальні сили, які мали вплив на подальший розвиток держави. Це стара номенклатура та "нові" націонал-демократичні сили. Які згодом, а особливо після занепаду «руху», зрослися в одну правлячу еліту. Тобто по суті біля керма лишились ті ж самі люди, які були при владі завжди. Люди системи. Виховані та вигодувані системою, яка панувала протягом 70 років. Помінялась тільки економічна та соціальна модель відносин всередині держави. Виходячи з цього, можна сміливо стверджувати, що радянська влада не пішла. Вона тільки перефарбувалася. 

      Після подій 1991 влада чітко зрозуміла те, що народ потребує вибору. Народ більше не хоче бути рабами тільки КПРС. І тому владою і не тільки до 1996 року засновується близько 30 партій. А потім ще, ще і ще.  Влада на протязі вже більше 20 років створює нові і нові назви, програми, вливає свіжу кров, потім знов вертає старих коней, які, як відомо, борозни не псують. Все це робиться з однією ціллю, - дати народу ілюзію вибору. Згадайте Соціалістів, прогресивних соціалістів Вітренко, За єдину Україну, СДПУ(о), Народно-демократичну партію, Сильну Україну, Фронт Змін, Народну Самооборону, Нашу Україну в решті решт. Де вони? Всі ці партії в різні часи мали великий вплив на політику, були при владі. Люди за них голосували, віддавали в їхні руки своє майбутнє. Що з ними сталося? Партії народжуються і вмирають, люди лишаються ті ж самі. До речі, одним з засновників ПР був помаранчевий в 2004-2005 до мозку кісток Петро Порошенко, Батьківщину заснували комуністи Драченко і Федорчук, хто тепер є члени партії УДАР і писати не треба. 

         Уявіть собі коло, всередині якого два слова "влада" і "гроші". Все, що за колом то є народ, а між народом і владою кордон, який і будується з партій. І ми, таким чином, обираємо тільки назву, за якою влада буде огороджена від нас самих. І так по колу, від виборів до виборів. Всередині гроші і влада, границя кола-політичні партії, всьо решта-раби. Тепер повернемось до питання Свободи. Всі більш-менш впливові партії створювались владою, з середини кола. Трохи нових людей, трохи нових ідей, риторики, лозунгів, кольорів тут підмалювали, імідж поміняли, перефарбували чорне в біле і все. Псевдовибір для народу готовий. Хай сьогодні гавкають на "За єдину Україну", ми завтра «ПР» створимо,а потім ще щось придумаємо. Свобода ж створена не владою, Свобода партія народу, партія вулиці. Свобода не є штучним утворенням влади, це цілком природне явище. Свобода, на відміну від решти партій створена не з середини, а ззовні системи. Системи великого обману та псевдовибору. Не вони нас створили, а ми прийшли до них з народу. Свобода це перша партія з міцним ідеологічним фундаментом. І тому її не можна контролювати. Бо ідеологія це серйозний супротивник, якого не купиш, не залякаєш і не надуриш. Свобода справжня. Сьогодні ми реальна загроза не тільки для влади, а і для самої системи відносин між державою і народом. А це набагато страшніше для них. Бо якщо поміняти владу, можна потім повернутися, як це було у випадку з перемогою Ющенко і кам беком Януковича. Крах же системи матиме значно більші і гірші для них наслідки. Свобода-це необхідна, невідверта дія, Свобода це хірург зі скальпелем для хворого суспільства, бо ліберальні таблетки у вигляді Ющенка вже не допомагають, хвороба запущена настільки, що тільки радикальне втручання може врятувати суспільство. Так, буде боляче і неприємно. Різати по живому завжди боляче. Але ж то ненадовго, загоїться. А тоді вже стане легше.

    Можна довго писати про наші здобутки, досягнення, про наші плюси і переваги. Та головне те, що ми віримо в те що робимо, бо коли віриш ти, то і люди вірять тобі. І саме тому ми переможемо бо в нас є те, чого нема в них, це віра, ідея і народ.