Опозиція проти Гриценка й Одарченка

Фракція Об'єднаної опозиції таки прислухалася до здорового глузду і не стала виключати з фракції тих, хто не голосував за відставку Азарова.

Питання  у тому, що причини відсутності у людей можуть бути різними – це по-перше. По-друге – відразу виключати з фракції не дозволяє положення про неї. По-третє – якщо вигнати всіх, чия лінія будь коли коливалася, опозиція залишиться без депутатів взагалі.

Звичайно, за невиконання рішень фракції, особливо, якщо вони вкрай важливі для держави, необхідно карати, бо фракція є насамперед консолідуючим об'єднанням і майданчиком для захисту інтересів виборців.

Однак, недоцільно відразу ж жорстко карати за найменшу провину, тим більше, якщо здійснена вона випадково або під впливом форс-мажору. Саме для цього в «Положенні про фракцію ВО «Батьківщина» закріплені два види стягнень – попередження і, як крайній захід, - виключення з фракції.

Звичайно, відсутність під час голосування з важливого питання – причина для реакції, але якою вона повинна бути? Невже обставини можна ставити вище інтересів виборців, які дали мандат тій чи іншій людині?

Треба згадати, що ті, хто не голосував за відставку уряду, - перш за все народні депутати, довіру яким надали тисячі людей. Крім того, виключення з фракції означатиме не реакцію на народний гнів чи обурення, а всього лише невиправдано жорстку міру впливу.

При піднятті та обговоренні крайніх заходів впливу всі повинні пам'ятати, що головне – інтереси держави і людей, а не партійні або регіональні. Тому завдання збереження єдності фракції і її кількісного складу для впливу на процеси – набагато більш важливе і складне, ніж покарання окремих її депутатів за окремі порушення партійної дисципліни.

При появі бажання у окремих представників депутатського корпусу (зокрема, панів Гриценка, Одарченка, Чорноволенка і деяких інших) відновити, як їм здається, справедливість і дисципліну, потрібно враховувати і те, що ослаблення опозиційної команди, в тому числі і за рахунок виключення депутатів з фракції, може лише грати на руку протилежній стороні, яка з радістю прийме вигнанців, тим самим наближаючись до формування фактично більшості у парламенті.

Неправильним також є публічний осуд колег. Анатолій Гриценко та Юрій Одарченко дуже добре розуміють, що це все може робитися тільки заради потіхи з боку влади. Кому ще може бути вигідно розсварити політиків усередині однієї команди?

Нагадаю, що чи не головним недоліком опозиції завжди була роз’єднаність. І саме тому у багатьох випадках не вірили обіцянкам екс-помаранчевих. Схоже, що ідеї розколу живі і понині, тільки проблема у тому, що президент вже не слабенький і млявенький Ющенко, тому питання доцільності стоїть гостро.

Панам опозиціонерам, яким не соромно критикувати своїх колег у пресі, варто згадати, що більшість з тих, хто викриває - списочники, а не мажоритарники, тому надалі краще б їм думати про те, як вони самі (Гриценко, Одарченко та деякі інші) потрапили до парламенту. А вже потім оцінювати роботу складного фракційного механізму.