Вчора відбулися вибори в кількох містах України, а в Києві юридично закінчився термін повноважень міської ради.
Явка на виборах все
більше знижується і незабаром на ділянки перестануть ходити навіть пенсіонери,
бо голосувати просто нема за кого.
Але вибори не
міняють ситуації, навіть якщо в них перемагає опозиційний кандидат. У чому
проблема? Головним чином у тому, що партійний (загальноопозиційний) бренд
замінює програму і бачення майбутнього.
Дійсно, для чого
виписувати радикальні пропозиції та механізм їх реалізації, для чого
впроваджувати інновації та передовий досвід розвинених країн, якщо можна просто
сфотографуватися з Кличком або Януковичем?
Крім політичної
приналежності і власного послужного списку що ще можуть запропонувати кандидати
та потенційні наступники? Та зовсім нічого. Навіщо ж тоді міняти одних на
інших?
Відносно Києва та
виборів в ньому. Природно, диким є відсутність виборів Київської міської ради і
мера. І для «регіоналів» за великим рахунком немає ніяких вигод у перенесенні
виборів на 2015 рік – все одно їх кандидат або ставленик не виграє.
Крім того вибори в
Києві стали законодавчою пасткою: мало того, що на момент проведення попередніх
виборів у 2008 році діяла стара редакція Конституції, так ще й через минулі
вибори були порушені закони про місцеве самоврядування в Україні та про місцеві
вибори – політична воля виявилася вище норм права.
Тут справа не в
мостах або незручних розв'язках, не в турнірах з видів спорту або висадці дерев
(з цим теж не вийшло). Справа в системі міського управління, яка погано працює
хоча б тому, що неефективна і стара, реформи не йдуть, а бюрократичний апарат функціонує
лише на самовідтворення.
При такому розкладі
навіть геніальний господарник чи менеджер не зможе змінити ситуацію на краще,
адже як крали – так і будуть красти, як укладали асфальт в сніг і в калюжі –
так і будуть укладати, як дерибанили землю – так і продовжать, тільки прапори
зміняться.
А районні ради?
Опозиція вже давно змирилася з втратою райрад у столиці і навіть не думає протестувати
і мітингувати за їх повернення. Ну й добре, подумаєш, навіщо людям дійсно
місцеве самоврядування – краще за теплі крісла в мерії «піднімати хвилю»!
Районні ради та
органи самоорганізації населення, до речі, є найбільш важливою ланкою в системі
місцевого самоврядування. Подивіться на Париж, на Москву – скільки там внутрішньомуніціпальних
утворень і місцевих депутатів. У Києві ж вся увага силами саме опозиції прикута
тільки лише до Київради і мера. Те, що вже три роки немає районних рад –
противники влади забули і не хочуть згадувати.
Ну скажіть, навіщо
панові Яценюку вибори в Києві, якщо ані він, ані його найближчі соратники не
беруть участь у розподілі місць в Київраду, а власного кандидата в мери Києва,
лояльного саме до Арсенія Петровича, у них немає? Або що, Порошенко,
Катеринчук, Томенко або будь-хто інший буде підкорятися Яценюку, ставши мером? Сумнівно.
Окрім того, самостійна гра панів Одарченка і Чорноволенка, які встигли вже
поділити округи і опозиційний список між своїми колегами і друзями, зовсім ніяк
не може радувати Арсенія і його команду.
Який сенс від вимог
негайних виборів, якщо реально всі розуміють, що до них ніхто не готовий,
програм перетворень ні в кого немає, а виборцю буде наданий вибір між дуже
поганими і трохи кращими хлопцями. У цілому ж нічого для розвитку ні місто, ні
місцеве самоврядування не отримують і всі це розуміють.
У Києві владу, як і
під час Помаранчевої революції, хочуть забрати маргінали і авантюристи, без
чіткої програми і бажання що-небудь міняти. Вони просто хочуть всістися в чужі
крісла і правити заради себе, не ламаючи суть Системи.
Вимоги звучать
одні: «Дайте нам право обирати!». Але озвучують їх не бабусі з-під парадних, не
студенти з гуртожитків, не робітники з заводів, що помирають; не підприємці з
бізнесу, який пресують; а політикани, нардепи і «активісти заради грошей».
У цілому ж
середньостатистичному киянину абсолютно все одно, коли будуть вибори саме тому,
що вибирати йому і нема з кого, і нема з чого. Змагальності програм немає,
особи практично одні й ті ж, в його власному дворі нічого від цих виборів не
зміниться. Так навіщо тоді напружуватися?
Найпростіше кинути
клич «а давайте!», «а нам заважають, а нас позбавляють!». Але в сотні разів
складніше представити конкурентну програму, знайти унікальну команду і дійсно
нових людей, змусити серця людей запалитися тобою.
Враховуючи те, що
ні команди, ні програми, ні запалених ідеєю (там видно лише бабло) очей поки що
не видно серед зачинателів бійок і крикунів – у киян немає мотивації виходити
на мітинги і протести. Для чого ще раз ставати містком, по якому пройдуть і
забудуть?
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.