Візит Лукашенка, чи стане він проривом в українсько-білоруських відносинах?

За словами Олександра Лукашенка, українсько-білоруське співробітництво відбувається "без шуму і пилі"

Тільки на четвертому році президентства Віктора Януковича до нього в гості завітав лідер і повновладний господар нашої сусідки Білорусі Олександр Лукашенко. Звичайно, лідери обох країн неодноразово зустрічалися і раніше, в основному – під час різноманітних заходів в рамках пост-радянського простору, за який Лукашенко виїжджає досить рідко. Про це він, до речі, і нагадав на прес-конференції, мовляв, вирішуємо всі питання без "шуму і пилі". Наш же гарант також відвідував декілька разів "братів-бульбашів", але це були неофіційні візити до малої батьківшини свого батька, уродженця Білорусі.

А в сучасному світі нормальні міждержавні відносини потребують офіціозу. І він відбувся. Що в результаті? Маємо довгоочікуваний договір про демаркацію кордону, історія якого тягнеться ще з 1997 року. Так, це важливо для розвитку нормальних двосторонніх відносин. І, крім іншого, сприятиме нашому діалогу з Європейським союзом у сфері послаблення візових питань.

Іншими питаннями зустрічі став розвиток торгівельних відносин та промислової кооперації. Протягом останніх років білоруси активно шукають нові ринки збуту своєї промислової продукції. Ця сфера, і особливо машинобудування, яка до цих пір контролюється державою і часто ставиться у приклад своїм українським колегам, перебуває у кризі реалізації продукції. З початком економічної кризи ринки для білоруських товарів суттєво скоротилися, а Росія – їх основний споживач, або займається імпортозаміщенням, або хоче отримати свою частку в білоруських активах. І навіть Митний союз тут білорусам не допомагає.

Україна, в свою чергу, розглядається Білоруссю як пріоритетний партнер, насамперед у торговельно-економічній галузі. Україна є для Білорусії третім за обсягами товарообігу та експорту торговим партнером у світі. У свою чергу Білорусія в зовнішньоторговельному обороті України займає четверте місце після Росії, Китаю та Німеччини. У 2012 році товарообіг між двома країнами досяг рекордної позначки в 7,9 млрд дол. США.

Саме цим, за оцінками ряду експертів, і обумовлений візит Лукашенка. Білоруси активно пропонують нам сільгосптехніку і навіт пропонують організацію спільного виробництва в Україні. В свою чергу, білоруси запропонували нам співпрацю в сфері атомної енергетики. Саме зараз в Білорусі розпочинається будівництво нової АЕС, і країна потребуватиме не тільки фахівців-будівельників (думаю, що росіяни, які і займаються будівництвом нас сюди наврядче пустять), а фахівців-ядерщиків, і їх профільної підготовки зокрема, для подальшої роботи на станції.

Не отримало відповіді і питання, яке ставили напередодні візиту багато українських експертів – чи почне Лукашенко активно агітувати свого українського візаві за Митний союз, ЄЕС і таке інше? Я підтримую думку про те, що Лукашенко не зацікавлений у приєднані України до цих російських інтеграційних ініціатив. Його повністю задовольняє існуюче статус-кво і положення "улюбленої дружини" євразійської інтеграції. Але і не сказати нічого про "дружбу радянських народів" він не міг, цього б не зрозуміли в Кремлі.

І саме Кремль, на мою думку, є головним гальмом наших відносин з Білоруссю. Мінськ змушений будувати свою українську політику постійно озираючись на Схід. Тут дуже показове питання демаркації кордону. Підписаний ще 1997 року договір був ратифікований білоруським парламентом лише 2010, але офіційно привезений тільки зараз, після початку демаркації кордону українсько-російського. І так у багатьох питаннях.

З іншого боку, багато експертів заявляють, що і українська влада не проявляє особливого інтересу до Білорусі і вважає цей напрямок не таким вже і важливим. І в цьому її велика помилка. Українським можновладцям треба терміново виходити за геополітичні межі Банкової, Грушевського або Межигір’я у широкий світ геополітики якщо не світової, то хочаб регіональної. Саме тут можна знайти підгрунття для нашої національної ідеї і ставити високі завдання регіонального лідерства України, яке мляво обговорюється з 1991 року. Я переконаний, що Україна має всі потенційні можливості для цього, але нема бажання і стратегічного бачення у вітчизняних "сильних світу цього".

До чого тут Білорусь, спитаєте ви? А справа в тому, що в український (і не тільки) політичній думці давно існує рецепт геополітичної успішності України. І пролягає він не по лінії Схід-Захід, де наша роль – лише "прослойка" або буфер, а по лінії Південь-Північ. Він має різні назви – "Балто-чорноморський союз" у вітчизняній науці, "нова Річ Посполита" у поляків та литовців, "Серединна Європа" в західноєвропейській політичній думці. Всі ці проекти трохи різні, але вони єдині в одному – вони не можливі без нашої сусідки Білорусі. Тому наш успіх залежить від успіху білорусів і в цьому є закладена суто європейська формула успіху – "мені добре, коли добре іншим" на відміну від формули "південно-східної" – "мені добре, коли іншим погано".

Але поки це – лише міркування. Дійсність на жаль, інша. Коли вчора ввечорі я передивлявся в інтернеті останні новини про візит білоруського лідера мене неприємно здивувала суцільна увага вітчизняних ЗМІ до двох далеко не головних моментів цього візиту. Це традиційний, можна сказати, "протокольний" захід українських дівчат з "FEMEN", які влаштували дорогому гостю нічне вогняне шоу. Іншим став дуже популярний останнім часом феномен "наслідника" – молодшого сина Лукашенка Колю, якого той часто возить з собою по закордонах. Ну да, є у "останнього диктатора Європи" така блаж, Лукашенко взагалі, людине не тривіальна… Але у пересічного читача може скластися враження, що порядок денний українсько-білоруських відносин складається саме з таких питань.

І чи далекі вони від істини?