Астана – Митний союз вже не актуальний, або "добро пожаловать" в ЄЕС

Отриманий Україною в Астані "статус без статусу" в Митному союзі в чергове засвідчив - справа не в економіці, а в політиці

29 травня відбувся черговий саміт  країн Митного союзу. Його головною особливістю було те, що на ньому очікувалися "проривні" рішення у відносинах з Україною. Саме тут чільна українська влада розраховувала реалізувати свої прагнення у форматі "3+1".

Особливого драматизму ситуації надавали невідомі широкому загалу результати "тет-а-тету" Володимира Путіна і його українського візаві напередодні саміту. Терміновий візит Віктора Януковича в Сочі 26 травня багатьох поставив в тупик і дав опозиції привід підняти шумиху про "чергову здачу національних інтересів". І хоча результати саміту не прикрили завісу над сочинською зустріччю, але і "зради національних інтересів" не зафіксували.

А що ж зафіксували результати зустрічі в Астані? По-перше, вони зафіксували незмінність традицій української політики на пост-радянському напрямі – тут ми хочемо лише спостерігати. З одного боку це дозволяє зберігати мобільність між Сходом і Заходом, але з іншого – це не влаштовує наших північних сусідів.

І це стало другим результатом саміту – формального статусу спостерігача ми не отримали, офіційно – він не передбачений статутом Митного союзу. Росіяни, а саме вони визначають порядок денний організації, дозволили нам бути присутніми на відкритих засіданнях керівних і робочих органів Митного союзу. Саме це офіційно закріплено у відповідному Меморандумі, який буде підписано на саміті СНД в Мінську 31 травня.

Як сказано в офіційному прес-релізі на сайті Євразійської економічної комісії: " Президенти ухвалили рішення про поглиблення взаємодії між Євразійською економічною комісією і Киргизькою Республікою, а також між Євразійською економічною комісією та Україною. Для цього найближчим часом планується підписати відповідні Меморандуми. Вони, зокрема, дадуть право представникам Киргизької Республіки та України бути присутніми на відкритих засіданнях Вищої Євразійського економічного ради, Ради Євразійської економічної комісії (ЄЕК) та Колегії ЄЕК на підставі відповідних запрошень".

Отже ми стаємо спостерігачами Митного союзу без статусу спостерігача. Рішення – половинчасте, як і більшість досягнень України на світовій арені. Настирність української влади досягла результату – тепер ми зафіксуємо свою присутність в МС, хоча можливість впливати на його діяльність залишається незрозумілою. Але ця присутність може жорстко контролюватися Москвою – якщо участь України у певному заході є небажаною, його просто можуть об’явити "закритим", або банально не надіслати запрошення. До речі, це може бути і засобом маніпуляцій, а в цьому росіяни великі майстри.

Третім результатом саміту стало підтвердження зацікавленості Росії у повному залученні України до її інтеграційних проектів, без якихось половинчастих рішень, "особливих статусів" і т. ін. Нам натякнули, що треба проситися вже не в Митний союз, а в Євразійський економічний, створення якого заплановано на 2015 рік. Саме він є наступним етапом реінтеграційної стратегії Росії на пост-радянському просторі.

Тому і немає інституційних рішень по Україні в Митному союзі щодо офіційного статусу спостерігача – це ж треба змінювати статутні документи, все заново переписувати. Але навіщо, якщо повним ходом розпочинається робота по створенню Євразійського економічного союзу. Тепер зрозуміло, що МС повинен був відпрацювати механізми подальшої інтеграції, накопичити відповідний досвід. І головне – створити прецедент пост-радянської інтеграції з "успішною" історією, чого завжди не вистачало попереднім ініціативам Кремля, і на що витрачаються значні інформаційні ресурси. Хоча "успішність" Митного союзу об’єктивно знаходиться під великим знаком питання.

Отже, можна сказати, що отриманий Україною статус скоріш за все стане фіналом нашої інтеграції в Митний союз. Росія не буде педалювати це питання далі, а зосередиться на наступному етапі – Євразійському економічному союзі. Який має стати не просто об’єднанням митних територій, а повноцінним політико-економічним союзом. Тому основні зусилля Росії з "українського питання" в подальшому будуть зосереджені саме в цьому напрямку.

Але тут треба зразу зауважити, що в цьому ланцюжку євразійської інтеграції існує і третій рівень. Про нього офіційно не говорять російські очільники, але він присутній в програмних розробках ідеологів євразійської інтеграції на кшталт радника російського президента Сергія Глаз’єва.  Це – створення повноцінного воєнно-політичного Євразійського союзу, шляхом об’єднання ЄЕС та ОДКБ. Висновки робіть самі.

У допитливого читача може виникнути питання – а як же підписання Угоди про асоціацію з ЄС в листопаді 2013 року. Невже Росія не бачить невідповідність дат: 2013 рік – угода з ЄС, 2015 рік – спостерігач (а саме такий статус для України на початковому етапі пропонує Росія) в Євразійському економічному просторі. Але ж ці процеси вважаються взаємовиключними. Думаю, що Росія все добре бачить і розуміє, скоріш за все, там або вважають, що ЄС не зважиться на підписання, або готують ряд "сюрпризів" для українського керівництва на цьому напрямі.

Отже, готуймося тримати оборону!