День молоді 2013: свято без свята?!

Чи є ж причини для святкування?

«Молодь – наше майбутнє!» «Молоді гарантоване перше робоче місце!» «Молоді доступне житло!» Від виборів до виборів ми чуємо такі гасла, причому від абсолютно усіх політичних сил. Тільки чому ж гасла не втілюються, яка ситуація з молоддю та її справами насправді, чого ж насправді потребує молодь? Цими питаннями політики та державні мужі не переймаються, а використовують це виключно для піару та власної вигоди. Мені, як Голові Фундації молодих лідерів України, громадському діячу, боляче на це дивитися. Я виокремлю тільки основні потреби сьогодення, які розгляну детально. Це: освіта, робота, житло, дозвілля та створення сім’ї.

Отже…

ОСВІТА.

Стаття 53 Конституції України вказує, що кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Так, в освіті є проблеми: ЗНО проводиться в незаконний спосіб ( http://blogs.korrespondent.net/users/blog/pomeogpomeo/a97760 ), присутня корупція, не зовсім прозора система вступу в ВУЗи тощо. Проте, не вдаючись далі в деталі, можу констатувати, що, хоч і не зовсім просто та все ж, кожен хто прагне навчатися та здобувати освіту може це робити, причому досить на високому рівні.

РОБОТА.

З роботою вже набагато складніше. І тут вже молодь потрібно розділити на тих які навчаються плюс випускники ВУЗів і на тих хто вже працює. Щодо перших то до них роботодавець ставиться не прихильно. Ті хто навчаються, як правило, працюють не за фахом чи виконують якісь одноразові роботи. Випускники ВУЗів також не конкурентні на ринку праці, їх без досвіду роботи не хочуть працевлаштовувати, а от де їм взяти той досвід ніхто не говорить. Законодавець начебто і намагається це врегулювати, проте вони відірвані від реалій і тому всі ці намагання на практиці не втілюються. Щодо іншої категорії то тут все просто: встиг набути знань, досвіду, навичок – ти конкурентний на ринку праці, ні – то тоді питання тільки до самого себе.

ЖИТЛО.

З даним питанням взагалі величезні проблеми. Якщо говорити про столицю, то тут потрібно працювати молодим людям років 20-30 на житло Причиною такого є високі ціни та недолуга система кредитування. Якщо говорити про регіони, то тут хоч і ціни на житло менші, проте і заробітні плати менші та й взагалі робочих місць менше. Виходить так, що за більшу частину життя молода людина не може заробити на житло, а в непоодиноких випадках і за все життя.

І тут давайте не забувати про статтю 47 Конституції України, яка чітко вказує, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

А тепер перше питання до державних мужів – чому дана норма не працює, а друге до молоді – чому ж ви не відстоюєте свої права?

ДОЗВІЛЛЯ.

Тут найкатастрофічніша ситуація. Якщо у великих містах країни хоч якісь елементи дозвілля присутні, то в малих містах, селищах і селах вони відсутні взагалі. Виходить, що молодим людям залишається тільки пити алкоголь, бо це самий доступний елемент розваг. І статистика по країні це яскраво демонструє. А чому ж ні? Вартість квитка в заклад культури (якщо він є в населеному пункті) коштує в середньому 50-100 грн. Алкоголь в рази дешевший за білет в кіно, театр, виставку, концерт тощо. То при такій ситуації де будуть проводити молоді люди своє дозвілля в закладі культури чи на лавочках, наприклад, з пивом? Відповідь очевидна. Звісно ж що не всі молоді люди його так проводять, але, повторюсь, статистика свідчить, що більшість як раз так і проводить своє дозвілля. А це ж для підростаючого покоління катастрофа, плоди якої не змусять себе чекати довго.

Чому для цього нічого не робили й не роблять керманичі держави (причому різних політичних таборів) питання, відповідь на яке у кожного своя, але вона навряд чи буде позитивна.

СІМ’Я.

Сьогодні все частіше й частіше говорять всі про те, що інститут сім’ї в державі занепадає. А воно й не дивно. Як при відсутності роботи, а відтак і фінансової стабільності й незалежності, умов для побудови, купівлі чи взяття в оренду житла, відсутності умов для нормального проведення дозвілля може створюватися нормальна й міцна сім’я? Ну це з розряду фантастики.

Всі вищезазначені фактори негативно впливають і на створені вже сім’ї. Тому то й занепадає сім’я як соціальне явище країни, а разом з цим традиції, цінності, історія.

Проаналізувавши основні потреби молоді ми бачимо сумну картину, яка навряд чи спонукає до свята. Тому й виходить, що на сьогодні це свято без свята.

Наголошу також на тому, що така ситуація зовсім не турбує державних мужів, їм байдужа доля молоді. А молодь в свою чергу не говорить свого твердого слова, вона розрізнена і не складає єдиної сили. А тільки об’єднавшись разом молодь може виступити потужним блоком, який почують, до якого будуть прислухатися, який будуть боятися та якого будуть поважати.