Батьки і Діти

У цьому світі, напевне, немає нічого довговічнішого, ніж проблема батьків і дітей. Конфлікт поколінь - тут все зрозуміло. Однак не з'ясованим залишається інше: чому цей конфлікт майже не відчутний у спілкуванні зі сторонніми особами? І зовсім відсутній у спілкуванні братів і сестер..? У когось брат старший на 16 років, а когось мама в 16 народила. І ніби різниця у віці однакова, проте стосунки між людьми зовсім різні.

То які ж основні причини конфліктів?

Перш за все - бажання батьків створити зі свого чада копію самих себе (бажано ще й вдалішу за оригінал). Це й зрозуміло: хочеться втілити свої мрії у дитині, якщо у власному житті це зробити не вдалося. Проте, діти мають власні мрії, прагнення, бажання, часто не зрозумілі батькам. Іноді ці  бажання м*яко кажучи безглузді, але ж кожен має право на власні помилки, чи не так?

Люди, які вже досягли чогось у житті, хочуть передати це "щось" своїм нащадкам, іноді навіть не цікавлячись, а чи потрібне це їм. А відмова спадкоємців від  горе-"спадку" - образа на все життя, не інакше. Хіба так складно дозволити дитині знайти себе? Можливо, ця маленька особистість зовсім далека від занять своїх предків.... Можливо, на неї чекає інший шлях? 

Взагалі-то, так звані "зрілі, сформовані особистості" дуже люблять обирати. Особливо замість своїх діток. Особливо майбутнє цих самих діток. Батьки обирають за них школи, університети... А деякі підстаркуваті мамці примудряються навіть дружин синам обирати! Щоправда, потім нещасний синок мучається з якоюсь мегерою, запевняючи себе, що все добре, адже "вона так подобається моїй мамі".

Та все ж, ніяк не можна стверджувати, що у конфлікті винне лише старше покоління. Особливо зважаючи на те, які зараз дітки. Вже досить давно "рівень крутості" серед дівчат-підлітків вимірювався наявністю хлопця. зараз все ще складніше. Одній моїй знайомій колись написали на популярному сайті Ask.fm: "Ты еще ни с кем не спишь? Останешься старой девой". Тоді цій дівчині було 15 років.

Дітям приємно почуватися дорослими . Вони просто надзвичайно  цим переймаються. а незалежність - основна складова "дорослості", отже вона ще важливіша. Батьки ж завжди обмежують незалежність, що ну дуже дратує молоде покоління. Звідси чергові сварки, істерики (при чому з обох боків), грюкання дверима і навіть втечі з дому (як ще один показовий "доказ" власної "дорослості" з боку підлітків). 

Усіх цих конфліктів можна уникнути, якщо... мати сталеві нерви. Або ж якщо діти і батьки живуть окремо. Нещодавно на Твіттері побачила один запис, який дійсно припав мені до душі: "Почему-то самые лучшие отношения с мамой у тех девушек, у которых мамы работают далеко от дома и их чад воспитывают заботливые бабушки". Важко з цим посперечатись, погодьтеся?

Одначе, мені хочеться вірити, що відстань - не єдиний спосіб  збереження гарних стосунків між родичами. Існують ще копроміси, але чи можливі вони на практиці? Думаю, так. Але поступки мають бути з обох боків однакові. І як би складно не було досягти  компромісу, воно того варте. Наш час на землі обмежений і нерозумно його витрачати на сварки. Цінуйте кожну мить зі своїми близькими. Vita brevis.