Чужі Проблеми, або Те, що, на жаль, нікого не хвилює...

"Паскудна держава! Вибачте..."(с.)

«Моя хата з краю, нічого не знаю», - саме з таким девізом іде по життю більшість українців у сучасному світі. Воно й не дивно, адже кожен має власні негаразди і причини для хвилювання. Саме тому мало хто звертає увагу на проблеми інших людей, а вони ж часом бувають значно серйознішими за наші власні…

Сьогодні, проводжаючи подругу на вокзал, ми йшли по бульвару Тараса Шевченка. По дорозі з нами заговорив якийсь чоловік… Чесно кажучи, мені це не сподобалося, адже розмови незнайомих людей на вулиці завжди лякають. Та і спочатку я мало, що розуміла, з його слів… Він говорив, ледь стримуючи сльози. Почула, що в нього є дочка, але вона хвора, а на лікування потрібно дуже багато грошей. І він не знає де їх узяти. А побачивши нас він згадав свою доню… На цих словах він вже не міг стриматися… розплакався. Це не було схоже на спектакль чи якусь сцену, щоб «розвести дурних студенток на гроші». Та він і не просив грошей… Згадайте, чи часто ви бачили, щоб чоловік плакав? Тим паче на вулиці… Та жоден актор би не міг передати увесь той біль, якого було сповнене обличчя бідолашного батька.  Він подав нам якусь газетку і сказав щось накшталт «як схочете можете викинути». Моя подруга взяла її.  На останній сторінці поміж реклами дверей, салонів краси та об*яв про буріння свердловин була невеличка стаття. Навіть не стаття, просто коротенький запис «Допоможіть врятувати дитину». Під цим записом була поміщена фотографія дівчини, на вигляд трохи старшої за 20 років. Її звати Оксана, вона досить гарна (схожа на тата), всміхається.. Але читаючи те, що було написано поряд з фотографією, ми з подругами були шоковані. У дівчини рак печінки. На операцію і подальшу реабілітацію необхідно 70000грн (!!!) Звісно, зібрати такі кошти практично нереально. Не дивно, що Оксанин батько знаходиться в такому розпачі. Він майже втратив надію.  А Ви уявіть собі, як це: бачити як помирає твоя дитина і бути неспроможним врятувати її?  Кажете, безкоштовна медицина? Але ж усі прекрасно знають, що якщо дійсно хочете, щоб Вас лікували добре, то треба проплатити… Та і якось сумніваюся, що такі серйозні операції хоч десь роблять безкоштовно. Принаймні, в Україні точно ні. Ніколи.

Віддавши нам статтю, чоловік пішов. Останні його слова ніяк не виходять з моєї голови: «Паскудна держава! Вибачте…» . Але ж дійсно: держава паскудна. Хтось помирає, бо не має грошей на операцію, а хтось купує собі золоті унітази і люстри Swarovski, вартість яких у декілька разів перевищує вартість тієї самої операції.

Знаєте, ще вчора я переживала через відсутність у мене хлопця і нової сукні. Але зараз розумію, що є речі набагато важливіші. Я і раніше це знала, але тільки зараз дійсно усвідомила. Я сама пережила втрату: мій двоюрідний брат помер у лікарні. Він був зовсім молодим. Минуло вже багато років, а й досі та подія залишається моїм найжахливішим кошмаром наяву. Але мій біль ніколи не дорівняється до того болю, що переживає батько, ховаючи свою рідну дитину, свою кровиночку, свою єдину надію… І звісно прозвучить це жахливо, але уявіть себе на його місці. Людина вже цілковито зневірилась в усьому. Вона дивиться навколо і бачить суцільну несправедливість. Ну чому крадії, ґвалтівники, зрештою сучасні можновладці (що в принципі одне й те саме), чому вони живуть і тринькають гроші наліво й направо, а його дитина має померти? Не дивно, що він вже зненавидів нашу любу Батьківщину… А якщо станеться невиправне, то як він далі житиме? Його життя буде зруйновано, а винуватити в усьому він буде себе… Не вберіг… Хоча хіба він винен?

Просто уявіть, як це. Я не прошу Вас надсилати кошти чи ще щось… Та і загалом мені в цій статті немає ніякої вигоди. Але жахливо бачити, що відбувається у цьому світі і сидіти склавши руки. Я так не можу і не хочу робити. Я написала це, щоб донести до Вас які речі відбуваються поруч із нами, а ми й не помічаємо… Найближчим часом збираюся перевести на рахунок батька Оксани 200 грн. Хотілося б і більше, але стипендія всього 790. Я б могла зараз закликати Вас зробити те саме. І по суті, дана стаття сама є закликом до дій, до добрих вчинків. Але Ви вільні робити так, як вважаєте за потрібне. Чи так, як підказує Вам Ваше сумління. Якщо захочете допомогти врятувати життя людини, то кидаю вам знімок статті з фотографією дівчини та номером картки її батька. Не залишайтеся байдужими до чужого горя! І Ваше добро, обов*язково Вам повернеться у стократному розмірі.