Тобі не було страшно?

Тобі не було страшно?

"Тобі не було страшно??" – це друге запитання, яке зазвичай виникає у моїх знайомих, коли вони з’ясовують, де я побувала, і що я мандрувала одна, без туристичної групи. Відповідаю: було! Однак страх з’явився вже ближче до поїздки, коли у мій мозок стали закрадатися усілякі істеричні медіа-гобліни.

Але відступати було вже пізно. Я вирішила випробувати себе на сміливість. Особливо тому, що це той випадок, коли тобі страшно на щось дивитися, ти сильно зажмурюєшся, але все ж таки підглядаєш з цікавості одним оком.

Організація поїздки зайняла десь приблизно місяць. Спроба замовити тур через агентство вийшла невдалою, бо не знайшлося інших охочих для такої сумнівної розваги. Тому я звернулася до свого минулорічного знайомого Аміра, який люб’язно вислав мені запрошення, здала документи в Іранське посольство, оплатила візовий збір (зазвичай – 55 євро, у термінових випадках – 100 євро) і отримала свою візу без зволікань. До речі, заглянувши до кількох жіночок на паспортному контролі у їхні ідентифікаційні документи, пізніше прочитала, що до прекрасної статі вимога здавати свої фотопортрети у платку, однак на моєму знімку я була без нього, і претензій це не викликало.

З Києва до Тегерану літають Українські середземноморські авіалінії та Каспійські авіалінії. Прямий переліт триває приблизно три з половиною години. Можна також дістатися Турецькими або Азербайджанськими авіалініями через Стамбул і Баку відповідно. Вартість квитка залежатиме від часу його бронювання, за місяць-півтора до відльоту ціни починалися з 490 дол. США на прямий переліт і 565 дол. США з пересадкою.

Свій квиток я купувала в авральному порядку в Türk Hava Yolları за три дні до початку подорожі (тому коштував він шалено дорого), оскільки заброньований рейс Азербайджанських авіаліній відмінили.

Речмішок збирався упродовж години. Така-сяка одежина, лептоп, фотоапарат, розмовник і кілька сувенірів на подарунки – ото й усе. Для порівняння, коли ми з сестрою їдемо на море, то лише взуття займає окремий чемодан. Однак у цьому випадку було, як кажуть, не до бірюльок.

23 серпня 2010 року о 15:30 я вийшла з дому на зустріч своїм пригодам.