Приїзд - я вдягаю хіджаб

Приїзд - я вдягаю хіджаб

Перша пригода трапилася уже по дорозі до аеропорту. Хвилин через десять після від’їзду з дому, вже переїхавши через Дніпро, я спохватилася свого фотоапарату. На щастя, залишалося достатньо часу до відльоту, до того ж мені ще потрібно було заїхати до своєї доброї знайомої, з якою ми вчилися в університеті, і яка заміжня за іранцем, щоб узяти у неї дещо необхідне для поїздки. Тому моя чуйна сестричка Оксана, яка саме готувала у нас вдома гаїтянську вечірку з нагоди мого від’їзду та передачі нашої «хази» у її повне розпорядження більше, ніж на цілий тиждень, висказавши мені все, що вона думає про мою організованість, встигла ухопити таксі та наздогнати мене перед виїздом на трасу Київ-Бориспіль з моїм безкінечно затребуваним «Кеноном», без якого б не відбувся безцінний фоторепортаж з Ірану, і це було б, звичайно, прикро:).

А до знайомої мені потрібно було заскочити, щоб узяти у неї так зване «манто» (це така довга блузка, яку іранські жінки відповідно до закону носять поверх іншого одягу) та хустку. Згідно з ісламськими законами Ірану (шаріатом), жінки зобов’язані приховувати своє тіло з голови до п’ят під чорним покривалом чи принаймні під хусткою та довгим нетісним одягом. Така жіноча мода називається «хіджаб», що за арабської перекладається як «покривало», але відноситься до будь-якого скромного одягу, який личить порядній і законослухняній жінці. У світі є як країни, які приписують жінкам вдягатися у хіджаб (тут в одному ряду з Іраном стоять Саудівська Аравія, Афганістан, Ірак, Малайзія та Судан зі своїми особливостями), так і ті, що забороняють мусульманам носити хіджаб у громадських закладах (Туніс, Туреччина та Франція). Цікаво, що зовсім нещодавно, у 2009 році, у Єгипті адміністрації кількох університетів заборонили прикривати жінкам обличчя під час екзаменів, і навіть отримали для цього відповідне рішення суду. Така заборона, однак, викликала акти непокори серед правовірних студенток, які на знак протесту стали носити медичні маски (http://www.rian.ru/world/20100110/203740955.html).

На початку минулого століття, 25 листопада 1925 року, Мустафа Кемаль Ататюрк провів реформу головних уборів і одягу у Туреччині. Схожа реформа відбулася і в Ірані. Її хрещеним батьком був Реза Шах Пехлеві, спочатку іранський офіцер, потім прем’єр-міністр, а згодом шахиншах («цар усіх царів») Ірану і засновник династії Пехлеві. Саме він за часів свого правління (у 1935 році) висунув вимогу до іноземних держав офіційно використовувати самоназву його держави «Іран» («земля аріїв») замість попередньої назви «Персія». Так от цей самий шах Реза прагнув підвищити статус жінок і зробив носіння чадри (чорного покривала) незаконним. Втім, хоча багато жінок сприйняли такий європейський стиль одягу, навіть сьогодні старші іранки розповідають про своїх матусь, які роками не виходили з дому, боячись переслідування через відсутність чадри, або ж просто соромлячись («Lonely Planet»). Хіджаб став знову обов’язковим після ісламської революції в Ірані 1978-1979 років.

Я ж вдягнула свій хіджаб 24 серпня 2010 року о другій годині ночі за місцевим тегеранським часом (київський час +1.30 години), коли мій літак приземлився у Міжнародному аеропорту ім. Імама Хомейні.

Ось я і в Ірані…